ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Чалого
С.Я.,
Гордійчук М.П.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів на рішення господарського суду Донецької області від
25.08.2005 року та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 року у справі № 33/241 за
позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів до закритого акціонерного товариства "Єнакіївський
коксохімпром" про стягнення 123661,62 грн., -
встановила:
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до суду з позовною заявою до закритого
акціонерного товариства "Єнакіївський коксохімпром" про стягнення
123661,62 грн. штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів від
загальної численності працюючих, мотивуючи позовні вимоги
невиконанням відповідачем п. 3 "Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
, щодо створення нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів та з підстав ст. ст. 19, 20 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Рішенням господарського суду Донецької області від 25.08.2005
року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 10.10.2005 року, в позові Донецького
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до
закритого акціонерного товариства "Єнакіївський коксохімпром"
відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими у справі судовими рішеннями
позивач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення
господарського суду Донецької області від 25.08.2005 року та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.10.2005 року скасувати та задовольнити позов.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено
наступне.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств
незалежно від форми власності та господарювання встановлений
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів
в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Закону покладається
відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на
керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання),
установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша,
ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним
відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20
Закону).
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
,
визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або
ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі
та організації незалежно від форм власності та господарювання, де
створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1).
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно п. 5 вказаного Положення, підприємства розробляють
заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до поданого відповідачем звіту "Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів" за формою державної статистичної
звітності № 10-ГП за 2002 рік середньооблікова чисельність штатних
працівників становила у звітному періоді 1043 осіб, норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів - 42 особи ; фактично
на підприємстві у цей період працювали 15 інвалідів, не створено
27 місць, середньорічна заробітна плата на підприємстві становила
4580,06грн.; розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2002 році
становить 123661грн.62коп.грн., яку самостійно відповідачем не
сплачено.
Судами першої та апеляційної інстанції зроблено вірний
висновок, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком
інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок, згідно ст.18
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, покладено на центральний орган виконавчої
влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого
самоврядування, громадські організації інвалідів.
Згідно матеріалів справи судами вірно встановлено, що
Управлінням праці і соціального захисту населення інваліди для
працевлаштування на підприємство протягом 2002 року не
направлялись. Також в матеріалах справи відсутня будь-яка відмова
відповідача у працевлаштуванні інвалідів.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що
предметом діяльності відповідача є діяльність в сфері добувної
промисловості: добича корисних копалин, дробіння, обробка, очистка
та збагачення, агломерація вугілля та руди, виготовлення та
реалізація продукції коксохімічної, хімічної, горнодобиваючої,
горно-збагачувальної, газової, нафтопереробної промисловостей,
проведення геологічних робіт, що спрямовані на пошук, розробку
родовищ на території України та за кордоном. Враховуючи це, судами
зроблено вірний висновок, що дотримання вимог чинного
законодавства стосовно працевлаштування інвалідів ускладнюється,
так як характер і умови праці підприємства не дозволяють
створювати робочі місця, які б відповідали встановленим вимогам
для робочих місць для інвалідів. Однак, при таких умовах праці,
все ж підприємством було працевлаштовані п'ятнадцять інвалідів.
Діяльність підприємства є збитковою, про що свідчить звіт про
фінансові результати за 2002 рік, розмір збитків склав
4257тис.грн.
Згідно ст. 216 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
учасники господарських; відносин несуть господарсько-правову
відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом
застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах
і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та
договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
підставою для господарсько-правової відповідальності
учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у
сфері господарювання.
Згідно ст. 250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до
суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення
порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим
суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності.
Судами першої та апеляційної інстанції також вірно
встановлено, що до суду позивач звернувся 14.06.2005 року, перебіг
строку застосування до відповідача адміністративно-господарських
санкцій почався з дня виявлення порушення ( 6 місяців), таким днем
вважає позивач час отримання звіту за Ф-10-ПI 13.03.03р., однак не
враховує, що з дня порушення відповідачем встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності
минуло більш як один рік. Своїх зобов'язань щодо здійснення
заходів по створенню робочих місць для інвалідів відповідач не
виконав у 2002 році, обов'язок щодо сплати штрафу до 15.04.03р.
також не виконав.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції
дійшли вірного висновку про пропуск Фондом строку в межах якого
можна звернутись за захистом порушеного права.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної
інстанції винесли законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів відхилити.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.08.2005
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.10.2005 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович