Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.I.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ярцевій С.В.

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача 1: Усенко Л.М., дов. № 4425/9/10-010 від 04.07.2007 р.;

відповідача 2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28.04.2006 р.

та постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.03.2006 р.

у справі № 2-а-103/06 Деснянського районного суду м. Чернігова

за позовом ОСОБА_1

до 1. Державної податкової інспекції у м. Чернігові

2. Управління Державного казначейства у Чернігівській області

про стягнення податкового кредиту, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом до ДПI у м. Чернігові про стягнення податкового кредиту в сумі 180 грн. 03 коп. для компенсації вартості вищої форми навчання члена сім'ї платника податку з суми коштів, сплачених на користь закладу освіти.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.03.2006 р. у справі № 2-а-103/06, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28.04.2006 р., в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що син позивача за наслідками 2004 року є платником податку з доходів фізичних осіб і право на звернення за податковим кредитом має він, а не його батько - позивач у справі.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1. оскаржив їх в касаційному порядку та просить Вищий адміністративний суд України скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення. На думку скаржника, ухвалені рішення суперечать чинному законодавству та встановленим обставинам справи, оскільки вважає, що Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) не відносить право отримання податкового кредиту тільки до платника податку в особі студентаОСОБА_2., а визначає коло таких суб'єктів, розширюючи його до меж осіб, які входять до першого ступеня споріднення за їх вибором.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач 1 та відповідач 2 просять відмовити в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Позивач та представник відповідача 2 в судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України (2747-15) не скористались, не зважаючи на те, що були належно повідомлені про день, місце і час розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача 1 просив залишити скаргу без задоволення, а постановлені у справі рішення без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1., з огляду на слідуюче.

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 ст. 5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) передбачено право платника податку включити до складу податкового кредиту звітного року фактично понесені ним протягом звітного року витрати і, зокрема, суму коштів, сплачених на користь закладів освіти, для компенсації вартості вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши положення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , обгрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його вимог, виходячи з того, що син позивача за наслідками 2004 року є платником податку з доходів фізичних осіб, оскільки у 2004 році працював та отримував зарплату, а тому право на звернення за податковим кредитом має саме він, а не позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, судовими інстанціями встановлено, що договір про платне навчання укладений між закладом освіти та сином позивача (а.с. 7), оплату коштів за навчання за 2004 рік здійснив також син позивача (а.с. 9), за період з 17.10.2004 року по 25.11.2004 року ОСОБА_2. працював охоронником ПП "Тюніс" і отримував заробітну плату (а.с. 8, 10), тобто ОСОБА_2. являвся платником податку з доходу фізичних осіб, як це визначено ст. 2 даного Закону, сам платив кошти у звітному періоді за своє навчання і має право на отримання податкового кредиту згідно Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) . Таке правоОСОБА_2. відповідачами не заперечується.

Відповідно до пункту 1.16 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , податковий кредит - це сума витрат, понесених платником податку-резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів-фізичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Виходячи зі змісту вказаної правової норми, суди вірно зазначили, що податковий кредит, в тому числі і витрати на навчання, надається платнику податку для компенсації понесених ним витрат у звітному періоді і саме на суму податкового кредиту зменшується його річний оподатковуваний дохід, а не дохід члена його сім'ї першого ступеня споріднення.

В зв'язку з наведеним, ДПI у м. Чернігові правомірно відмовила позивачу в нарахуванні податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1. не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28.04.2006 р. та постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.03.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .