ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Чалого
С.Я.,
Гордійчук М.П.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 27.09.2005 року у справі № 15/238 за
позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів до комунального підприємства
"Олександрія-водоканал" про стягнення 8812,20 грн., -
встановила:
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до суду з позовом до комунального
підприємства "Олександрія-водоканал" про стягнення 8812,20 грн.
штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для
інвалідів у 2002 році мотивуючи позовні вимоги невиконанням
відповідачем "Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.95р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, щодо
створення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів
та з підстав ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
02.12.2004 року позов Кіровоградського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до комунального підприємства
"Олександрія-водоканал" задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 27.09.2005 року рішення суду першої інстанції скасоване,
в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі рішенням суду
апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій
просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 27.09.2005 року скасувати та залишити без змін рішення
суду першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції вірно встановлено наступне.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991р. №
875-ХII для підприємств, установ, організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у
кількості одного робочого місця.
Згідно Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, робоче
місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої
площі на підприємстві, в установі, організації, де створено
необхідні умови для праці інваліда. Воно вважається створеним,
якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено
в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вказаного Положення підприємства повинні
інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту
населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про
створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
встановлено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці, Міністерства соціального захисту інвалідів, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002 рік, що направлявся позивачу, середня облікова
чисельність працюючих на підприємстві становила 254 чоловік, тому
чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати
на підприємстві відповідно до 4% нормативу, складає 10 осіб.
Фактично середньооблікова чисельність штатних
працівників-інвалідів облікового складу складала 5 чоловік.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що вказаний звіт
відповідач надав позивачу своєчасно, що свідчить про те, що
позивач був повідомлений про вільні робочі місця для інвалідів.
Також, відповідач щомісячно надавав позивачу звіт форми № 3-ПН про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і потребу в
працівниках, в яких відображено кількість вільних місць та
найменування професій, які можуть бути зайняті інвалідами.
Враховуючи вказане, а також довідку Олександрійського
міськрайонного центру зайнятості від 08.10.2004 року, щодо тих
обставин, що ними інваліди для працевлаштування до відповідача за
вказаний період не направлялися, судом апеляційної інстанції
зроблено вірний висновок, що будь-які докази, які підтверджують
факт направлення у 2002 році на підприємство відповідача інвалідів
для працевлаштування та відмову відповідача у працевлаштуванні
зазначеним особам відсутні.
За таких обставин, враховуючи те, що позивачем не надано ні
суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду доказів
направлення інвалідів на підприємство відповідача в 2002 році
органами працевлаштування, на які покладено такий обов'язок згідно
з Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
та відмови відповідача від прийняття інвалідів
на роботу, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про
помилковість висновку суду першої інстанції щодо неналежного
виконання відповідачем зобов'язання по працевлаштуванню інвалідів
у 2002 році згідно з законом.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а
судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної
інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального
права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних
дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права,
яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення
справи.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції виніс
законне і обгрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм
матеріального та процесуального права і підстав для його
скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів відхилити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 27.09.2005 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді:
(підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного суду України К.Г.Леонтович