5 липня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Ліпського Д.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.I., Гуріна М.I., Юрченка В.В.,

при секретарі Дашківській О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу № 2-а-31\06 за позовом ОСОБА_1до головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення суми вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку, за затримку її виплати, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. в листопаді 2005 року звернувся до суду з позовом до головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення суми вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку її виплати, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що він працював у відповідача на посаді головного бухгалтера - головного державного інспектора інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Чернігівської обласної державної адміністрації. Наказом № 29 від 30 вересня 2005 року його було звільнено з роботи у зв"язку зі змінами в організації праці внаслідок реорганізації інспекції шляхом приєднання до головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації згідно з п. 1 статті 40 КЗпП України (322-08) . Позивач зазначив, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, на яку він мав право у відповідності до статті 44 КЗпП України (322-08) . Відмову у виплаті вказаної вихідної допомоги відповідач пояснював відсутністю необхідних коштів. Позивач вважав, що відповідач згідно статей 116, 117 КЗпП України (322-08) зобов"язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день розгляду справи в суді, тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1473 грн. вихідної допомоги та 2000 грн. моральної шкоди. В подальшому позивач доповнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку 936 грн. 14 коп., середньомісячну заробітну плату за час затримки вихідної допомоги за мінусом виплат з центр зайнятості та моральну шкоду в розмірі 2500 грн., а всього 6102 грн.24 коп.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 березня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1було задоволено частково. Стягнуто з головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1вихідну допомогу в розмірі 936 грн. 14 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 3281 грн. 74 коп. та 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 4717 грн. 88 коп. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації 59 грн. 50 коп. державного мита на користь держави.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2006 року апеляційну скаргу головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації було залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 березня 2006 року без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанції рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач працював в інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Чернігівської обласної державної адміністрації на посаді головного бухгалтера - головного державного інспектора якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Чернігівської облдержадміністрації. Йому було присвоєно 11 ранг державного службовця.

Наказом від 30 вересня 2005 року № 29 позивача було звільнено з посади у зв"язку з реорганізацією Iнспекції шляхом приєднання до головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації, згідно з п. 1 статті 40 КЗпП України (322-08) .

Відповідно до ст.. 44 КЗпП України (322-08) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідачем вихідна допомога позивачу не була виплачена.

Вважаючи, що невиплатою вихідної допомоги були порушені трудові права позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.

Ухвалюючи рішення о справі, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги ст..159 КАС України (2747-15) , яка визначає, що судове рішення повинно бути законним та обгрунтованим, Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 1 ст.86 КАС України (2747-15) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об"єктивному дослідженні.

Суд першої інстанції, визначаючи середньомісячний заробіток позивача в сумі 936 грн.14 коп. не зазначив, на підставі яких документів визначено сума заробітку.

В матеріалах справи є дві довідки про заробіток позивача. Одна довідка від 5 жовтня 2005 року, підписана самим позивачем вже після його звільнення з роботи, інша довідка без номера, дати, назви установи, яка її видала. Суд зазначеним довідкам оцінки не дав. Крім того, цифри заробітної плати за вересень 2005 року, приведені у цих довідках, та прийняті судом для розрахунку, не співпадають. Жодних доводів суду з цього приводу не приведено.

Суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з тим, що судом першої інстанції стягнута сума, визначена позивачем, та також не звернув уваги на розбіжності у наданих позивачем довідках, та сумою, визначеною судом.

Враховуючи отриману позивачем допомогу по безробіттю, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, врахував лише суми, отримані позивачем за листопад-грудень 2005 року і нічим не обгрунтував, чому не було враховано допомогу, отриману позивачем у січні 2006 року, хоч відповідна довідка з цього приводу в матеріалах справи є.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди, суд не з"ясував причин невиплати позивачу вихідної допомоги та не дав оцінки тій обставині, що наказом від 30 вересня 2005 року №29 начальника інспектора інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Чернігівської обласної державної адміністрації обов"язок проведення повного розрахунку з працівниками, включаючи виплату вихідної допомоги, було покладено саме на позивача, як на головного бухгалтера.

Зазначені порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статі 227 КАС України (2747-15) визначено, що порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Деснянського районного суду м. Чернігова.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .