Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.I.

суддів Білуги С. В.

Гаманка О.I.

Загороднього А. Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Проценко О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2004 року у справі за його скаргою на неправомірні дії Головного управління праці і соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на і неправомірні дії Головного управління праці і соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації. Посилався на те, що він є інвалідом 2 групи як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. 03.03.1992 року управління праці та соціального захисту виділило йому автомобіль ЗАЗ 968 "Запорожець" по пільговій черзі безплатно на строк 10 років. З березня 2002 року закінчився строк експлуатації автомобіля і він звернувся до управління з клопотанням замінити автомобіль. Його включили до загальної черги на отримання автомобіля "Таврія" з 13 березня 2003 року. Але ОСОБА_1 вважає, що він мав бути поставленим на пільгову чергу оскільки є інвалідом війни і учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Управління вимагає від нього надати висновок спеціалізованої транспортної експертизи, якого у нього немає. Такі вимоги управління він вважає незаконними, оскільки ставить питання про заміну автомобіля. Просив визнати дії управління незаконними і зобов'язати включити його у пільгову чергу інвалідів війни на заміну автомобіля.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 04 липня 2003 року скаргу задоволено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2004 року рішення Київського районного суду м. Донецька від 04 липня 2003 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2004 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що відповідно до пункту 13 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС" (796-12) передбачено право інвалідів 1 і 2 групи на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем при наявності відповідних медичних показань. У разі відсутності у інваліда 2 групи наявності відповідних медичних показань вони мають право на забезпечення автомобілем у порядку загальної черги для всіх категорій інвалідів.

Відповідно до пункту 22 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту" (3551-12) передбачається право інваліда війни на позачергове безоплатне забезпечення автомобілем при наявності медичних показань, у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання автомобіля інвалідам передбачений постановою Кабінету Міністрів України №999 від 09 вересня 1997 (999-97-п) року "Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями". Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є висновок спеціалізованої МСЕК про наявність у інваліда медичних показників на їх отримання, а також посвідчення на право керування автомобілем.

Судом апеляційної інстанції вірно зроблено висновок, що наявність висновку спеціалізованої МСЕК про наявність медичних показників для забезпечення ОСОБА_1 автомобілем у позачерговому порядку є обов'язковою умовою. Оскільки заявник такого висновку не мав, то він обгрунтовано був постановлений на облік для забезпечення автомобілем в загальну чергу інвалідів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2004 року у справі за його скаргою на неправомірні дії Головного управління праці і соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.