Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Харченка В.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Бим М.Є.,

Кравченко О.О.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Решетилівський маслозавод" на рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2005 року у справі №7/83 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Решетилівський маслозавод" про стягнення 27022,00 грн., -

встановила:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Решетилівський маслозавод" про стягнення 27022,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, посилаючись на порушення відповідачем ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12)

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.07.2005 року позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Решетилівський маслозавод" задоволений.

Не погоджуючись із постановленим у справі рішенням суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2005 року скасувати та винести нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлене наступне.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) від 21.03.91р. №875-ХII, для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судом вірно зазначено, що норматив робочих місць, визначений в розмірі 4% від середньооблікової чисельності працюючих в 2004 році становить 15. Враховуючи кількість місяців, відпрацьованих інвалідами, зазначену в розділі П звіту (46), середньооблікова чисельність працюючих інвалідів становила 5, а не 6, як зазначено в розділі I звіту, (56 місяців, відпрацьованих інвалідами : 12 місяців року = 4,66).

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (2606-14) , підприємства, на яких інвалідів працює менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати штрафні санкції, які направляються на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів по їх соціально-трудовій реабілітації. Сума їх визначається в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та витрачання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 28.12.2001р. №1767 (1767-2001-п) , середньорічна заробітна плата на підприємстві обчислюється діленням фонду оплати праці штатних працівників (980900 грн.) на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу (363 ос), (980900 грн. : 363 = 2702,20 грн.).

Враховуючи вказане, судом зроблений вірний висновок, що підприємство згідно з вимогами Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (2606-14) повинне внести штрафні санкції в розмірі 27022,00 грн. за незайняті інвалідами 10 робочих місць.

Згідно частини першої статті 18 вказаного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно п. 2.1 Iнструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. №244 (z0464-98) , звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Згідно звітів за формою державної статистичної звітності №3-ПН, поданих відповідачем у звітному 2004 році, та довідкою Решетилівського районного центру зайнятості №103 від 05.03.2005 р., судом вірно встановлено, що відповідач у 2004 році не інформував органи працевлаштування про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно ч.3 та 4 ст. 20 вказаного Закону сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами, установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

За таких обставин, судом зроблено вірний висновок про обгрунтованість позовних вимог та необхідності стягнення 27022,00 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції виніс законне і обгрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ухвалила:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Решетилівський маслозавод" відхилити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.07.2005 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.