К-12100/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року

та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2005 року

у справі № 2-15/447-2005

за позовом Дочірнього підприємства "Готельне господарство "Асторія" товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Феодосія Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У вересні 2004 року Дочірнє підприємство "Готельне господарство "Асторія" товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Укрспецсервіс" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 02.06.2004 року № 001234/1189/23-1/1/0, № 003869/1189/23-1/3/0.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року, позовні вимоги частково задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПI у м. Феодосії від 02.06.2004 року № 001234/1189/23-1/1/0; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати. В решті позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем платнику податків зменшення валових витрат проведено безпідставно та з порушенням Методики визначення непрямих методів.

В касаційній скарзі Феодосійська МДПI просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2005 року у справі №2-15/447-2005 й закрити провадження у справі. Вважає, що судом порушено норми матеріального права, а саме: положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.06.2004 року Державною податковою інспекцією у м. Феодосії проведена документальна перевірка Дочірнього підприємства "Готельне господарство "Асторія" з питання дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2003 року по 01.04.2004 року, про що складено акт № 1418/23-1 від 01.06.2004 року.

Перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , що привело до заниження ПДВ на суму 15595,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 02.06.2004 року № 001234/1189/23-1/1/0 позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ в загальній сумі 23392,50 грн., з яких 15595,00 грн. - основного платежу та 7797,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою до донарахування позивачу податкових зобов'язань по ПДВ і застосуванню штрафних санкцій стали висновки відповідача про завищення платником податків валових витрат виробництва (обігу) по витратах по господарських операціях з оренди майна у ТОВ НПФ "Укрспецсервіс".

Судами також встановлено, що 17.07.2003 року між Комунальним підприємством "Готельне господарство "Асторія", правонаступником якого є позивач, і ТОВ НПФ "Укрспецсервіс" був укладений договір № 170703 оренди готельного комплексу "Асторія", де КП "Готельне господарство "Асторія" було Орендарем, а ТОВ НПФ "Укрспецсервіс" - Орендодавцем. Розмір орендної плати складав 161200,00 грн., у тому числі - ПДВ - 26866,67 грн.

В подальшому, між цими ж сторонами були укладені додаткові угоди № 1, № 3 та № 4, яким змінено розмір орендної плати відповідно до 148000,00 грн., 35000,00 грн. та 15300,00 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно пункту 1.26 ст. 1 зазначеного Закону пов'язана особа - це особа, що відповідає будь-якій з наведених в пункті 1.26 ознак, зокрема, юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

ТОВ НПФ "Укрспецсервіс" ж пов'язаною особою КП "Готельне господарство "Асторія".

Відповідно до пункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Iдентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно зроблено висновок про те, що відповідачем звичайна ціна визначена з порушенням вимог Закону.

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Відповідно до пп. 4.3.3 п. 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (2181-14) від 21.12.2000 року № 2181-Ш суми податкових зобов'язань з використанням непрямих методів їх визначення визначаються відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Методики визначення сум податкових зобов'язань по непрямих методах, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 27.05.2002 (697-2002-п) року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкові зобов'язання з застосуванням непрямих методів визначаються на підставі письмового рішення керівника податкового органу або його заступника, в якому вказуються підстави їх застосування.

Визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише з використанням певних методів, а саме: методу економічного аналізу, методу розрахунку грошових надходжень, методу контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб та методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків.

Проте податкова інспекція при визначенні звичайних цін на орендну плату виходила з аналізу договорів КП ГГ "Асторія" на надання послуг оренди. При цьому, відповідачем була визначена середня вартість одного квадратного метра площі, що здається в оренду, у розмірі 4,92 грн. за 1 кв.м.

Такий метод визначення вартості послуг не передбачений вищевказаною Методикою, що свідчить про неправомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, податковою інспекцією розрахована лише середня вартість 1 кв.м. нерухомого приміщення, а в оренду переданий готельний комплекс з основними засобами, устаткуванням, матеріалами та інвентарем.

Таким чином, висновки податкового органу зроблені без урахування та всупереч вищезазначеним вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2005 року у справі № 2-15/447-2005 прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суд дав правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.01.2005 року у справі № 2-15/447-2005 - без змін.

Справу № 2-15/447-2005 повернути до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .