Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

Керуючись ст.ст. 195- 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Зугреської міської ради Донецької області на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 26.12.2007р. та додаткову постанову Харцизького міського суду Донецької області від 5.02.2008р. по справі № 2а-101/2007 - задовольнити частково і постанови суду 1 інстанції скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1до Зугреської міської ради задовольнити частково і визнати нечинним рішення Зугреської міської ради № 1V/12-3 від 19.06.2003р. "Про Методику розрахунків щодо участі суб"єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинку та при будинкової території".

У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1з місцевого бюджету м.Харцизька судові витрати у сумі 5,44 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови в повному обсязі.

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

У вересні 2007р. ОСОБА_1, який є приватним підприємцем, звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання рішень незаконними і такими що не відповідають актам вищої юридичної сили.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив наступне.

19.06.2003р. Зугреська міська рада прийняла рішення № IV / 12-3 "Про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території". Про вказане рішення він дізнався 17.08.2007р. при розгляді в господарському суді Донецької області позову КП "МСЕЗ" м. Зугреса про стягнення заборгованості по комунальним послугам. Раніше йому не було відомо, що при нарахуванні платежів за комунальні послуги йому як приватному підприємцю застосовувалось вказане рішення, ніхто його з ним не ознайомлював і це рішення не оприлюднював, як це передбачено ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Вказане рішення є незаконним та таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, оскільки при його прийнятті відповідач послався на п.44 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", однак прийняття рішення з даного питання не відноситься до компетенції міської ради, визначеної вказаною статтею Закону (280/97-ВР) . Крім того, вказане рішення міської ради не відповідає постанові КМУ №560 від 12.07.2005р. "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги по утриманню будинків, споруд та при будинкових територій і типового договору на надання послуг по утриманню будинків, споруд та при будинкових територій" (560-2005-п) , в тій частині, що тарифи послуг визначаються по кожному будинку окремо, а не в цілому по місту, як в затвердженій відповідачем методиці. Вважав, що вказане рішення порушує його права, оскільки він є власником не житлового приміщення, здійснює в ньому свою підприємницьку діяльність, сплачує усі комунальні послуги та послуги за утримання будинку та при будинкової території, які повинні нараховуватися не відповідно до затвердженої методики, а відповідно до постанови КМУ №560 від 12.07.2005р. "Про затвердження порядку формування тарифів на послуги по утриманню будинків, споруд та при будинкових територій і типового договору на надання послуг по утриманню будинків, споруд та при будинкових територій" (560-2005-п) .

В судовому засіданні позивач доповнив свої позовні вимоги і просив відповідно до ст. 171 КАС України визнати також незаконним рішення Зугреської міської ради ІУ/27-6 від 25.01.2006р. "Про Положення про інформування територіальної громади м. Зугреса", оскільки воно також суперечить вимогам Закону України " Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , а саме в частині офіційного не оприлюднення цього рішення і передбачення вказаним Положенням способів інформування населення м. Зугреса про прийняті рішення, які ефективно не забезпечують доведення необхідної інформації до населення і ставлять під сумнів дійсність прийнятих актів.

Вважав, що це Положення суперечить вимогам ст. 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", яка передбачає обов'язкове опублікування прийнятих рішень в друкованих засобах масової інформації.

Постановою Харцизького міського суду Донецької області від 26 грудня 2007р. та додатковою постановою цього суду від 5.02.2008р позов задоволений частково.

Судом визнано незаконним рішення відповідача № IV / 12-3 "Про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території", так як прийняття таких рішень відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 28 Закону України "Про місцеве с самоврядування в Україні" є повноваженням виконавчого комітету ради, і рада не мала права таке рішення приймати.

Суд 1 інстанції також прийшов до висновку, що оскаржувані рішення не обов"язково оприлюднювати шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації, так як таких вимог не містить спеціальний Закон, який регулює діяльність ради, а відповідно до ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформація органів місцевого самоврядування може доводитися до відома заінтересованих осіб декількома шляхами.

Опублікування інформації в друкованих засобах масової інформації є тільки одним із таких шляхів, і його Зугреська міська рада могла не обирати.

Додатковою постановою суд вирішив питання судових витрат і зазначив, що позивач не заявляв вимог про скасування спірних рішень, а тому суд в межах позовних вимог, за правилами ст. 171 КАС України не має права скасовувати рішення, а лише встановлює їх незаконність або невідповідність актам вищої юридичної сили.

Цією постановою судом відмовлено у визначенні способу виконання постанови від 26.12.2007р.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач та відповідач подалиапеляційніскарги, в якихпросили постанови суду в частині вирішення вимог не на їх користь скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач та його представник в судовому засіданні свої скарги підтримали, а представник відповідача за викликом до суду не з"явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне їх задовольнити частково, а постанови суду 1 інстанції скасувати з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 ч.1 п.4 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд 1 інстанції вважає встановленими та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція ради, а саме визначено коло питань, які може вирішити тільки рада і тільки на пленарних засіданнях.

Відповідно до ст. 28 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно ст. 5, 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад є їх виконавчими органами.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 52 п.3 цього закону передбачено право ради приймати рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами.

Таким чином віднесення вирішення певних питань до відання виконавчого органу ради не виключає права саме ради вирішити це питання і прийняти по ньому рішення на пленарному засіданні.

Суд 1 інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність у ради права приймати рішення про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території, у зв"язку із відсутністю посилань на такі повноваження у ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", так як ця стаття лише регламентує неможливість вирішення зазначених у ній питань ніяким іншим органом, крім ради на пленарних засіданнях, і не позбавляє ради інших повноважень передбачених Законом України " Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Тобто суд 1 інстанції неправильно визначив як підставу для визнання рішення незаконним, відсутність у ради повноважень таке рішення приймати.

Крім того суд помилився прийшовши до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо необхідності опублікування рішення в друкованих засобах масової інформації.

Частиною 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Відповідно до ст. 21 закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:

опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;

опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;

безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);

надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної

інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР) цей Закон (539/97-ВР) відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування, є складовою частиною законодавства України про інформацію.

Зазначений закон є спеціальним щодо висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 22 цього Закону постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Таким чином загальний закон - Закон України " Про інформацію" (2657-12) передбачає декілька шляхів доведення до відома заінтересованих осіб інформації, яка може не бути нормативно-правовими актами, а що стосується саме оприлюднення нормативно-правових актів, то спеціальними законами які регулюють діяльність рад визначена обов"язковість їх офіційного оприлюднення шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації і передбачена їх нечинність в разі недотримання цих вимог.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Рішення № IV / 12-3 "Про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території" є нормативним актом, а тому судова колегія вважає, що це рішення відповідно до вимог Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР) офіційно повинно було бути доведено до відома населення шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації.

Відповідачем цих вимог діючого законодавства дотримано не було, а тому судова колегія приходить до висновку про необхідність відповідно до ст. 11 ч.2 КАС України вийти за межі позову ОСОБА_1 і визнати рішення Зугреської міської ради № IV / 12-3 від 19.06.2003р. "Про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території" нечинним.

Суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо визнання спірного рішення таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили, так як саме у зв"язку із порушенням актів вищої юридичної сили при доведені рішення до відома заінтересованих осіб, рішення ради є нечинним.

Інших порушень актів вищої юридичної сили при прийнятті спірного рішення, судовою колегією не встановлено, тим більше Постанова Кабінету Міністрів України № 560 (560-2005-п) , якій не відповідає Методика прийнято пізніше, 12.07.2005р., і з цього часу саме Постановою КМУ врегульовані спірні правовідносини.

Крім того колегія суддів зазначає про порушення судом 1 інстанції вимог процесуального закону при вирішенні питання правомірності рішення Зугреської міської ради ІУ/27-6 від 25.01.2006р. "Про Положення про інформування територіальної громади м. Зугреса".

Одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність, тобто розгляд справи в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 137 ч.1 КАС України позивач може змінити позовні вимоги протягом всього часу судового розгляду, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Позивач вимоги вказаної норми не виконав і відповідної письмової заяви до суду не подавав.

Вирішення питання правомірності рішення Зугреської міської ради ІУ/27-6 від 25.01.2006р. також було неможливо і на підставі ст. 171 КАС України.

Відповідно до ч.9 цієї статті якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їхніх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі та які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їхні окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Вказане рішення ради ніяким чином не впливає на прийняття рішення по справі стосовно рішення Зугреської міської ради від 19.06.2003р. "Про Методику розрахунку щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинків та прибудинкової території", а таким чином у суду 1 інстанції не було достатніх правових підстав розглядати і вирішувати вимоги, які не були заявлені відповідно до закону і приймати самостійно рішення про правомірність рішення ради, яке ніяким чином не стосувалося вимог викладених у письмовій заяві ОСОБА_1і не впливало на їх вирішення.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає необхідним постанови суду 1 інстанції скасувати і ухвалити нову постанову по справі.

Що стосується вимог позивача про винесення окремої ухвали, то судова колегія зазначає, що вони не відповідають положенням ст. 105 КАС України, а так як ст. 166 цього кодексу передбачено право, а не обов"язок суду виносити окремі ухвали, задоволенню ці вимоги не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195- 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Зугреської міської ради Донецької області на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 26.12.2007р. та додаткову постанову Харцизького міського суду Донецької області від 5.02.2008р. по справі № 2а-101/2007 - задовольнити частково і постанови суду 1 інстанції скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1до Зугреської міської ради задовольнити частково і визнати нечинним рішення Зугреської міської ради № 1V/12-3 від 19.06.2003р. "Про Методику розрахунків щодо участі суб"єктів підприємницької діяльності у розрахунках з утримання будинку та при будинкової території".

У задоволенні решти вимог позивача - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1з місцевого бюджету м.Харцизька судові витрати у сумі 5,44 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови в повному обсязі.