Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А.I. Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.08.2005 по справі № 23/149

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод металевих конструкцій"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення від 21.03.2005 № 0000790202/3 про завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень2003 року - 24 666,13 грн., за лютий 2004 року - 615,80 грн., за травень 2004 року - 11 794,11 грн., яке винесене після процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.08.2004 № 0000790202/0, яким встановлено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень2003 року - 24 666,13 грн., за лютий 2004 року - 615,80 грн., за травень 2004 року - 1 109 294,11 грн., на підставі Акту документальної перевірки правомірності обчислення сум податку на додану вартість від 18.08.2004 № 46/32-4/05402588.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.06.2005, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.08.2005 по справі № 23/149, позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.03.2005 № 0000790202/3 в частині виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на травень 2004 року в розмірі 11 553,77 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач (СДПI) подав касаційну скаргу яка обгрунтована тим, що суди невірно застосували норми матеріального права, зокрема що при їх прийнятті порушені норми матеріального права, а саме: пп. 7.2.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та пп. 12.3 п. 12 Порядку заповнення податкової накладної (наказ ДПА України від 30.05.1996 № 165 (z0233-97) ), і на цій підставі СДПI просить судові рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач (ВАТ) надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність посилань на порушення пп. 7.2.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , так як всі спірні суми ПДВ, що були віднесені до податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, і на цій підставі просить судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2007 визнано за можливе попереднє провадження по справі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу пп. 7.2.1. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) - платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Дослідивши позовні вимоги та фактичні обставини справи - суд першої інстанції встановив, що ДПI провело донарахування по ПДВ з причини неврахування податкових накладних, в яких були відсутні записи кількісного виміру (об'єм, обсяг та одиниця виміру) та інших обов'язкових реквізитів.

Враховуючи приписи пп. 7.2.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суд першої інстанції дійшов висновку, що ДПI безпідставно зменшила суму від'ємного значення ПДВ та донарахувала ПДВ на суму 11 553,77 грн. А в тій частині податкових накладних, де відсутні обов'язкові реквізити, із якими пов'язується право платника податку на податковий кредит, суд послався на пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , як підставу відмови в позові в цій частині. Суд апеляційної інстанції підтримав зазначений висновок.

Iз зазначеним обгрунтуванням судових рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується повністю. При цьому доводи ДПI, викладені в касаційній скарзі щодо правомірності зменшення суми від'ємного значення ПДВ за підстави порушення форми складання податкової накладної, не можуть бути враховані, як такі, що не спростовують обгрунтувань судових рішень, оскільки в основу оскаржених судових рішень покладено беззаперечний висновок про те, що вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в пп. 7.2.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачають в якості обов'язкового реквізиту податкової накладної як обсяг, об'єм - при транспортно-експедиційних послугах. Також необхідно зазначити, що судами правомірно застосовано норму п. 12.3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (z0233-97) (зі змінами), та зазначено, що поряд із правильно зазначеної ціною, виходячи із показників надання певного виду послуг, визначення одиниці виміру у гривнях не призводить до невірного визначення обсягу продажу та податку на додану вартість.

За таких підстав суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку що до позивачу неправомірно було визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 11 553,77 грн. враховуючи пп. 7.2.1. та пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.08.2005 по справі № 23/149 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України (2747-15) .