Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 19.12.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2006 по справі № 29/388

за позовом Дочірнього підприємства "Київоблтурист" Закритого акціонерного товариства "Укрпрофтур"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.02.2005 № 0000522306/0 про визначення податкового зобов'язання за платежем фінансові санкції за порушення норм регулювання обігу готівка у сумі 727 141,90 грн., винесеного на підставі Акту перевірки від 04.02.2005 № 10520732306 за порушення п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (далі Закон України "Про РРО") на підставі п. 1 ст. 17 цього Закону відповідно до п. 5.3.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Постановою Господарського суду м. Києва від 19.12.2005, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2006 по справі № 29/388, позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій зазначив, що діяльність позивач не підпадає під дію п. 1 ст. 9 Закону України "Про РО", так як на думку скаржника відбувався продаж туристичного продукту, що належить іншому туристичному підприємству.

Позивач (ДП "Київоблтурист") надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив і просив залишити в силі судові рішення, посилаючись на п. 1 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2007 визнано за можливе попереднє провадження по справі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , (в редакції Закону України від 01.07.2000 № 1776, зі змінами та доповненнями) реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

А згідно п. 1 ст. 9 цього Закону - реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Тобто, оскільки судами вірно встановлено той факт, що позивач є юридичною особою, що отримала ліцензію на здійснення туроператорської діяльності в межах своєї господарської діяльності шляхом розрахунків у касі підприємства з оформленням прибуткових та видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних та завірених печаткою у встановленому порядку, тому розрахунки за вказаними операціями у відповідності до ст. 9 Закону України "Про РРО" (265/95-ВР) не підлягають проведенню через реєстратори розрахункових операцій.

За таких підстав суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку що до позивача неправомірно було застосовано санкцію, передбачену п. 1 ст. 17 Закону України "Про РРО" (265/95-ВР) , оскільки вимоги п. 1 ст. 3 Закону України "Про РРО" (265/95-ВР) не були порушені. I таким чином, фінансові санкції як "податкові зобов'язання", прийняті у вигляді податкового повідомлення-рішення застосовані до Позивача не правомірно, оскільки положення Закону України від 21.12.2000 № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не можуть бути розповсюджені на штрафні санкції, передбачені Законом України "Про РРО" (265/95-ВР) , а тому вказані штрафні санкції не можуть бути визнанні як податкове зобов'язання.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 19.12.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2006 по справі № 29/388 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України (2747-15) .