К-10137/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток та завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - Текст документа

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.04.2005 р. у справі № А-04/86-05, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005 р., позовні вимоги ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський" задоволено повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова № 0001262310/0 від 19.04.2004 р. про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток і нарахування штрафних санкцій у розмірі 2 817 480 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001252310/0 від 19.04.2004 р. про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 098 187 грн. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто 2 158 060 грн. відшкодування податку на додану вартість. З Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на користь позивача стягнуто 1785 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що жодним нормативним документом не передбачено будь-яких обмежень щодо встановлення цін на реалізовану продукцію господарюючими суб'єктами. Також суди вказують, що дії позивача відповідають п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005 р. та рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2005 р. з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання суду касаційної інстанції не з'явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України (2747-15) не скористались, про причини не явки суду не вказали, не зважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 221 КАС України (2747-15) неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача вимоги касаційної скарги підтримав, судові рішення судів попередніх інстанцій вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України з мотивів, викладених у касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник прокуратури також підтримав вимоги касаційної скарги податкової інспекції.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова було проведено перевірку ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2002 р. по 01.01.2004 р., за результатами якої складено акт № 226/23-204 від 15.04.2004 р.

Згідно висновку акту перевірки, податковою інспекцією встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та донараховано податку на прибуток в сумі 2347,9 тис. грн., а також пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та зменшено задекларовану позивачем до відшкодування суму податку на додану вартість за грудень 2003 р. у розмірі 1 098 187 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова були прийняті:

· податкове повідомлення-рішення № 0001262310/0 від 19.04.2004 р. про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2 817 480 грн., із яких 2 347 900 грн. - основний платіж та 469 580 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

· податкове повідомлення-рішення № 0001252310/0 від 19.04.2004 р. про завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1 098 187 грн.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень став встановлений при перевірці працівниками податкової інспекції факт реалізації позивачем товарів за цінами нижче ціни придбання, та завищення в зв'язку з цим валових витрат позивача. ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова вважає, що при реалізації товарів за цінами нижче ціни придбання, та частина вартості товару, на яку була зменшена ціна, не використана у власній господарській діяльності, а значить повинна бути вилучена зі складу валових витрат.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що скарга ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова підлягає частковому задоволенню.

Харківський апеляційний господарський суд, залишаючи апеляційну скаргу ДПI без задоволення, а судове рішення суду першої інстанцій без змін, виходив з того, що воно є законним.

Проте, з таким висновком судова колегія погодитися не може.

За встановлених судами обставин доводи податкової інспекції про помилковість судових рішень в частині правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат платника податку витрат, понесених в зв'язку з продажем товарів за цінами нижче ціни придбання та правомірності включення до складу податкового кредиту за грудень 2003 р. податку на додану вартість в розмірі 1 098 187 грн. є частково обгрунтованими.

Судами не наведено належних аргументів на підтвердження висновку про обгрунтованість формування ТОВ "Магазин № 34 "Комінтернівський" валових витрат з урахуванням продажу товарів за цінами нижче ціни придбання.

Віднесення платником податків до валових витрат тих, які не мають під собою економічного змісту, віднесення яких до валових не встановлено законом, є безпідставним.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами, розрахунки з постачальниками за перевіряємий період позивачем проводились шляхом надання векселів та частково грошовими коштами.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що здійснені позивачем операції є частково бартерними.

Особливості оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій встановлені пунктом 7.1. статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1. статті 7 Закону закріплено правило, згідно з яким доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Положення даного підпункту слід розуміти так, що витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції. Проте, ціна не може бути вищою за звичайну ціну.

Враховуючи те, що позивачем, згідно угод купівлі-продажу, прибуткових накладних та відповідно податкових накладних, в грудні 2003 року було придбано товарно-матеріальних цінностей на суму 14 205 270 грн., які в цьому ж періоді були реалізовані на суму 7 616 147 грн., то таку ціну не можна визнати звичайною ціною.

Згідно з підпунктом 1.20.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом підпункту 1.20.8 Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом (підпункт 1.20.2.).

Відповідно до підпункту 1.20.10 Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Таким чином, висновок судів про обгрунтованість віднесення платником податку до валових витрат, витрат, понесених в зв'язку з продажем товарів за цінами нижче ціни придбання в частині, яка перевищувала звичайну ціну, зроблено без урахування вимог Закону.

Разом з тим, слід погодитися, за наведених у судових рішеннях обставин, з обгрунтованістю віднесення позивачем до валових витрат тих, які відповідають договірній ціні товару.

ДПI помилково не визнала право платника податку на віднесення таких витрат до валових витрат, пославшись на те, що операції з купівлі - продажу товарно-матеріальних цінностей не відповідають ознакам "господарської діяльності", визначеним п. 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , і не відносяться до господарської діяльності позивача, а отже всі витрати за ними не можуть відноситися до валових витрат.

Сам факт здійснення господарських операцій податковим органом не оспорювався. ДПI не посилалась на нікчемність згаданих правочинів (вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства), удаваність правочинів тощо та наявність відповідних судових рішень.

Юридична оцінка встановлених судами обставин свідчить про завищення валових витрат платником податку та їх заниження при перевірці податковим органом. Це потягло за собою помилкове визначення бази оподаткування і як наслідок - неправильне нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість.

Підставою ж задоволення позову судами є висновок про обгрунтованість формування валових витрат позивачем.

Дана обставина перешкоджає новому нарахуванню податків та штрафних санкцій за тих же обставин, з тих же підстав, що зазначені в акті податкового органу та в рішеннях ДПI, що визнані недійсними у цій справі.

Отже, таке положення порушує конституційну вимогу про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

У даному випадку, судова колегія, констатуючи помилкове нарахування податку на прибуток (а звідси й податку на додану вартість) через порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) стосовно формування валових витрат як платником податку, так і податковим органом, не може визнати недійсним рішення податкового органу в якійсь сумі, оскільки ДПI ще не визначила в установленому законом порядку звичайну ціну при здійсненні бартерної операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого скаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна відокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, судова колегія знаходить за необхідне змінити постановлені у справі судові рішення у частині мотивів задоволення позову.

Дана обставина надасть податковому органу можливість визначити в установленому Законом порядку звичайну ціну бартерної операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та прийняти нові рішення (про нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, з штрафними санкціями за цими податками) у зв'язку з безпідставним формуванням позивачем валових витрат.

Так, нові рішення мають бути прийняті замість визнаних судом недійсними податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2005 р. змінити в частині мотивів задоволення позову щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: № 0001262310/0 від 19.04.2004 р. та № 0001252310/0 від 19.04.2004 р., в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .