УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.04.2007 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.I.
при секретарі: Iльченко О.М.
за участю представників
позивача: Пінчука В.С.
відповідача: Гриценка Г.Б., Товстої Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної
податкової інспекції м. Дніпропетровська
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
22.09.2005 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13.02.2006 р.
у справі № 38/177
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Підшипники України"
до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.
Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
22.09.2005р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 13.02.2006 р., позов
задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Лівобережної МДПI у м. Дніпропетровську № 0000142307/2 від
29.06.2005 р. про визначення ТОВ "Підшипники України" податкового
зобов'язання за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності за невиконання зобов'язань та
штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у
розмірі 2299,66 грн. Стягнуто з Лівобережної МДПI у м.
Дніпропетровську на користь ТОВ "Підшипники України" 85 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем відповідно до
зовнішньоекономічних угод з контрагентами - нерезидентами належним
чином виконані всі договірні умови, розрахунки здійснені у повному
обсязі, виручка в іноземній валюті надійшла своєчасно та у повному
обсязі, що виключає нарахування пені за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та
застосування штрафних санкцій за недекларування валютних
цінностей, що знаходяться за межами України.
Лівобережна МДПI м. Дніпропетровська подала касаційну скаргу,
якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити. Посилається на залишення поза
увагою судом апеляційної інстанції вимог ст. 9 Декрету КМ України
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від
19.02.1993 р. № 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
, п. 3 Наказу Міністерства
фінансів України від 25.12.1995 р. № 207 ( z0018-96 ) (z0018-96)
, п. 5
Постанови КМ України "Про затвердження порядку фінансової
звітності" від 28.02.2000 р. №419 ( 419-2000-п ) (419-2000-п)
та незастосування
п. 3 Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання
резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та
застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства" від 27.06.1999 р. № 734/99 ( 734/99 ) (734/99)
, п. 2.7
Положення про валютний контроль, затверджений постановою Правління
НБУ № 49 ( z0209-00 ) (z0209-00)
від 08.02.2000 р.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали
вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та його
представник в судовому засіданні просили касаційну скаргу залишити
без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи,
судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено таке.
За наслідками процедури апеляційного узгодження, податковим
органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яким
позивачу визначена пеня у розмірі 38,66 грн. за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафні
(фінансові) санкції у розмірі 2261,00 грн. за порушення вимог
валютного законодавства.
Вказані порушення, на думку податкового органу, полягали в
тому, що станом на 01.04.2004 р. та 01.07.2004 р. у позивача за
межами України знаходилися валютні цінності, відповідно, 15,00
євро та 9,57 євро, які своєчасно не надійшли на рахунок позивача і
щодо яких до Національного банку України не подано декларації у
встановлений законом строк.
Позивачем надані послуги з перевезення вантажу автомобільним
транспортом у міжнародному сполученні на підставі контракту від
10.11.2003р. з фірмою MHS Internatіonale Spedіtіon GmbH,
Німеччина, вартістю 1200,00 євро, яка нерезидентом була оплачена у
повному обсязі, однак на рахунок позивача була зараховано 1175,00
євро. Також позивачем надані зазначені послуги на підставі
договору від 02.01.2004 р. з фірмою JAKOB DIETRICH INTERNATIONALE
und Osteuropa Logіstіk, вартістю 1430,00 євро, яка нерезидентом
оплачена у сумі, еквівалентній 1430,00 євро (після конвертації
сума становить 1803,95 дол. США), однак на рахунок позивача
зараховано 1788,95 дол. США.
Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів
попередніх інстанцій стосовно відсутності з боку позивача
порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної
діяльності та порушення вимог валютного законодавства за
вищевказаними договорами щодо декларування валютних цінностей, що
знаходяться за межами території України.
Податковим органом зроблені висновки без врахування приписів
п. 1.8 розділу 1 Iнструкції про порядок здійснення контролю і
отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими
операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку
України від 24.03.1999 р. № 136 ( z0338-99 ) (z0338-99)
(у редакції, чинній
на час надходження валютних коштів на рахунок позивача),
відповідно до якого допускається зменшення суми валютної виручки
(лізингових платежів) на суму комісійних винагород, яку утримали
банки-нерезиденти за проходження платежу через їх рахунки, якщо
оплата резидентом цих винагород передбачена експортним
(лізинговим) договором і підтверджена відповідним банківським
документом (підтвердження не вимагається, якщо комісійна
винагорода не перевищує 50 доларів США або еквівалент цієї суми в
іншій іноземній валюті).
Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій,
розрахунки за вказаними договорами здійснені у повному обсязі та
своєчасно. Різниця оплаченої суми та суми, зарахованої на рахунок
позивача, відповідно, 25 євро та 15 доларів США, є сумою
комісійної винагороди, утриманої банками на шляху її надходження.
Договорами передбачена оплата резидентом цих витрат. Згідно із
правильним розрахунком судів попередніх інстанцій, суми винагород
банків нерезидентів не перевищували суму у 50 дол. США
Доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі,
суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки за вищевикладених
обставин, у податкового органу та у судів попередніх інстанцій не
було підстав для застосування приписів законодавства, на які йде
посилання у касаційній скарзі. Касаційна скарга не містить жодних
мотивованих заперечень щодо висновків судів попередніх інстанцій,
викладених у судових рішеннях, на предмет їх невідповідності
вимогам законодавства.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної
податкової інспекції м. Дніпропетровська залишити без задоволення,
а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
22.09.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 13.02.2006 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з
дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження
за винятковими обставинами.
головуючий суддя підпис Н.Г. Пилипчук
судді підпис К.В. Конюшко
підпис Л.В. Ланченко
підпис О.М. Нечитайло
підпис О.I. Степашко
Згідно з оригіналом
Суддя Н.Г. Пилипчук