ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В., Харченка
В.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою Вознесенської
об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області та
Державної податкової адміністрації України на рішення
Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20
квітня 2004 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області
від 13 липня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до
Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції
Миколаївської області та Державної податкової адміністрації
України про визнання права на альтернативну форму обліку платників
податків та інших обов'язкових платежів без застосування
ідентифікаційного номеру, -
встановила:
У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним
позовом, в якому вказувала, що визначений їй податковими органами
ідентифікаційний код платника податків вона не сприймає через
релігійні переконання, але її прохання про застосування до неї
альтернативної форми обліку платника податків Вознесенська ОДПI
залишила без задоволення. У зв'язку з цим позивачка просила суд
звільнити її від отриманого ідентифікаційного коду, визнати
незаконною відмову податкового органу щодо внесення відмітки до її
паспорту про право здійснювати будь-які платежі без
ідентифікаційного номеру та зобов'язати суб'єкта оскарження
поставити таку відмітку, виключивши ідентифікаційний номер з
Державного реєстру обліку платників податків та інших обов'язкових
платежів.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 20 квітня
2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Миколаївської області від 13 липня 2004 року, позов ОСОБА_1 було
задоволено та зобов'язано Вознесенську ОДПI внести до паспорту
скаржниці відмітку про наявність права здійснювати будь-які
платежі без ідентифікаційного номера. Також зобов'язано ДПА
України виключити її ідентифікаційний номер з Державного реєстру
фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, Вознесенська ОДПI та ДПА України звернулися до
Верховного Суду України з касаційними скаргами в порядку
визначеному ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, в яких, посилаючись
на порушення норм матеріального права, просили вказані судові
рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні скарги
відмовити.
Листом Верховного Суду України від 11.10.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про єдиний
державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших
обов'язкових платежів" ( 320/94-ВР ) (320/94-ВР)
для осіб, які через релігійні
та інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного
номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи,
зберігають раніше встановлені форми обліку платників податку та
інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться
відмітка про наявність в них права здійснювати будь-які платежі
без ідентифікаційного номеру.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій вірно
виходили з того, що позивачка вправі, як платник податків,
обліковуватись не за ідентифікаційним номером.
Прийняті по справі рішення відповідають нормам матеріального
та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що заявниці вже визначений
порядок обліку за ідентифікаційним номером і не має підстав його
міняти, не можуть бути враховані, оскільки чинним законодавством
не передбачено обмежень застосування положень вказаного вище
Закону щодо осіб, яким ідентифікаційний номер вже встановлено.
Посилання Вознесенської ОДПI в касаційній скарзі на те, що
законом не встановлено зобов'язаного суб'єкта щодо реалізації
положень даного Закону спростовується положенням ст. 5 вище
названого Закону, згідно якої реєстрація фізичних осіб-платників
податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними
податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без
районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для
осіб які не мають постійного місця проживання в Україні - за
місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта
оподаткування.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224,
230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційні скарги Вознесенської об'єднаної державної
податкової інспекції Миколаївської області та Державної податкової
адміністрації України - залишити без задоволення, а рішення
Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20
квітня 2004 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області
від 13 липня 2004 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя О.I. Панченко