Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Загороднього А.Ф.

Харченка В.В.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Полинько Д.М.,

за участю позивача ОСОБА_1., його представника - ОСОБА_2., представника відповідача  ОСОБА_3.,

розглянувши відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Міністра охорони здоров'я України про скасування наказу № 116-0 від 28.07.2006 року та визнання дій неправомірними, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1. на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 6 лютого 2007 року

у с т а н о в и л а :

У серпні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністра охорони здоров'я України про скасування наказу № 116-0 від 28.07.2006 року.

Зазначав, що з 21 квітня 2003 року працює на посаді начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Кіровоградській області.

Наказом Міністра охорони здоров"я України від 28.07.2006 року №11-о його за грубе порушення трудових обов"язків звільнено з посади відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України (322-08) .

Посилаючись на те, що Міністр не наділений  правом звільнення з посади, оскільки це прерогатива його заступника - Головного державного інспектора Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів  - просив оскаржений наказ скасувати, а дії з його видання визнати неправомірними.

У процесі розгляду справи  вимоги уточнено; ОСОБА_1. просив скасувати наказ про звільнення ще й з тих підстав, що його видано у період тимчасової непрацездатності позивача.

Постановою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2006 року, позов задоволено частково.

Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 116-0 від 28.07.2006 року скасовано як протиправний.

Позивача поновлено на посаді начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Кіровоградській області.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Новою постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 6 лютого 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить рішення останнього змінити та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі .

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, позивача та його представника, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що  наказом Міністра охорони здоров"я України від 18.04.2003 року №55-о ОСОБА_1. з 21 квітня 2003 року  призначено на  посаду начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Кіровоградській області.

Наказом  Міністра  від 28.07.2006 року №11-о  за грубе порушення трудових обов"язків  позивача звільнено з посади за правилами п.1 ст.41 КЗпП України (322-08) .

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ видано в період тимчасової непрацездатності позивача, тобто з порушенням заборони встановленої ч. 3 ст. 40 КЗпП України (322-08) .

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, апеляційний суд взяв до уваги, що в позові не йшлося про поновлення на роботі, а наказ Міністра є правомірним, оскільки компетенція останнього включає  компетенцію своїх заступників і, крім того, за правилами КЗпП України (322-08) право звільнення належить лише особі яка приймає на роботу.

Правові висновки судів не відповідають  встановленим обставинам та не грунтуються на  вимогам чинного матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)   (далі - КАС України (2747-15) ), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Компетенція адміністративних судів, серед іншого, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності та на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.п 1,2 ч. 1 ст. 17 КАС України (2747-15) ).

У рішенні суду першої інстанції правова природа спору не визначена.

За висновком апеляційного суду предметом спору є лише дії суб"єкта владних повноважень.

З таким твердженням апеляційного суду погодитись не можна, оскільки наказом припинена робота позивача, тобто спір підлягав розгляду як трудовий чи у порядку адміністративного судочинства у разі визнання ОСОБА_1. публічним службовцем.

Визначення публічної служби наведено у п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (2747-15) , як діяльності на державних політичних посадах, професійної діяльності суддів, прокурорів, військової служби, альтернативної (невійськової) служби, дипломатичної служби, іншої державної служби, служби в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Питання пов"язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби врегульовані спеціальними законами, а окремі норми трудового законодавства  до таких правовідносин можуть застосовуватись у випадках передбачених цими законами.

Суд першої інстанції, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства, не з"ясовував  чи відноситься позивач до осіб публічної служби, а застосувавши до спірних правовідносин норми трудового законодавства не зазначив яким спеціальним законом врегульована діяльність на посаді начальника Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Кіровоградській області.

Апеляційний суд, визнавши дії Міністра  обгрунтованими, не зазначив яким нормам законів чи іншим нормативно-правовим актам вони відповідають.

Між тим, згідно з ч.2 ст.19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 159 КАС України (2747-15) щодо законності та обгрунтованості.

Оскільки неповне з'ясування дійсних обставин справи  призвело до неправильного в ирішення справи і не може бути усунено судом касаційної інстанції, то, відповідно із правилами ч. 2 ст. 227 КАС України (2747-15) , це є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 лютого 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .