Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

Суддів Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Гончаренко Р.С.

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 24.04.2007 року (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група", м. Київ на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р.

у справі № 11/194

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ Маркетингова консалтингова група", м. Київ

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ маркетингова консалтингова група"(надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 83234/0 від 02.06.2005р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5 267 651, 00 грн., в т. ч. 3 511 767,00 грн. - основний платіж та 1 755 884,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.12.2005р. у справі № 11/194 позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 83234/0 від 02.06.2005р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року рішення місцевого господарського суду частково скасовано: у позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №83234/0 від 02.06.2005 року на суму 1154837,00 основного платежу та 577419,00 грн. штрафних санкцій відмовлено; в решті постанова залишена без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва та ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група" оскаржили його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В своїй касаційній скарзі ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року в частині відмови у позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №83234/0 від 02.06.2005 року на суму 1154837,00 грн. основного платежу і 577419,00 грн. штрафних санкцій та залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 19.12.2005 року.

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва в своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 19.12.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.06.2005 року №83234/0 на суму 2356930 грн. основного платежу і 1178465 грн. штрафних санкцій; прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в частині задоволених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група" задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва відповідно до п. 2 Указу Президента України "Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності (817/98) " проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ маркетингова консалтингова група" за період з 01.10.2001р. по 30.09.2004р., за результатами якої складено акт перевірки № 50/23-4-31112767 від 01.06.2005р.

На підставі акта перевірки від 01.06.2005р. відповідачем прийняте податкове і повідомлення-рішення № 82234/0 від 02.06.2005р., яким позивачу згідно з абз. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" та відповідно до ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування", ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", п. 7 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", пп. 7.2.1 п. 7.2. пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5 267 651,00 грн., в т.ч. З 511 767,00 грн. - основний платіж та 1 755 884,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Отже, перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7, п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" до складу податкового кредиту в березні 2004 році віднесено податок на додану вартість у сумі 1 154 837 грн. без наявності розрахунків в грошовій формі. Розрахунок здійснювався векселями.

Встановлено, що у період, за який здійснювалась перевірка, позивачем придбано металопродукцію у основних постачальників: з ВАТ "Дніпротяжбуммаш" ім. Артема згідно укладених договорів ( № 92 від 15.03.2004р., № 93 від 22.03.2004р., № 94 від 23.03.2004р., № 95 від 24.03.2004р., № 99 від 25.03.2004р., № 100 від 28.03.2004р., № 101 від 28.03.2004р. та № 77 (на виготовлення продукції) від 20.03.2004р.) на загальну суму 8 781 400,0 грн. у т.ч. ПДВ - 1 463 551,06 грн.

За отриманий товар позивач розрахувався шляхом передачі простих векселів на загальну суму 8 781 306, 36 грн., у т.ч. вексель емітований ВАТ "Дніпротяжммаш" ім. Артема на суму 1 279 206,0грн. та векселі власної емісії на суму 7 502 100, 36 грн.

Згідно акта зустрічної перевірки СДПІ ВПП у м. Дніпропетровську №196/13-311-00218911 від 19.04.2005р. станом на 01.04.2005р. у ВАТ "Дніпротяжбуммаш" ім. Артема по договорам укладених з позивачем обліковується дебіторська заборгованість на загальну суму 7502082,36 грн.

Таким чином, при здісненні взаємовідносин з ВАТ "Дніпротяжбуммаш" ім. Артема до складу податкового кредиту в березні 2004р. віднесено ПДВ у сумі 965 171,0о грн. (за винятком розрахунків по дефлекторам 285 196,0 грн.) без наявності розрахунків у грошовій формі, за векселями.

Також, позивачем придбано металопродукцію у ПП "Н.Синтез", згідно укладених договорів (№ 6 від 03.02.2003р., № 8 від 26.03.2004р.) на загальну суму 16. 489 770, 38 грн. у т.ч. ПДВ - 2 748 295, 06 грн.

За отриманий товар позивач розрахувався: грошима у безготівковій формі - на загальну суму 12 945 231, 65 грн.; взаємозалік - на загальну суму 3 391 900,0 грн.; шляхом передачі простих векселів власної емісії на загальну суму 752 638, 71 грн. (березень 2004р.).

Для підтвердження факту погашення виданих векселів направлено запити до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська з метою проведення зустрічної перевірки контрагента.

Листом ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №13299/7/23-3-35 від 14.04.2005р. було повідомлено, що ПП "Н.Синтез" ліквідовано за рішенням власника та 28.10.2004р. знято з податкового обліку, а згідно листа Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві №11-7/8581111 від 19.07.2005р. "Н.Синтез" станом на 01.07.2005р. виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Отже з наведеного вбачається, що при взаємовідносинах з ПП "Н.Синтез" до складу податкового кредиту в березні 2004р. віднесено ПДВ у сумі 254 439,0 грн. без наявності розрахунків в грошовій формі за векселями.

Перевіркою встановлено заниження ПДВ у сумі 25 433, 00 грн.

Також, позивачем укладено договір з ТОВ "Технік-С" № ДГ-0102-2/4 від 01.02.2004р. на загальну суму 12 679 329, 36 грн. (ПДВ - 2 113 221, 56 грн.).

За отриманий товар позивач розрахувався: грошима у безготівковій формі - на загальну суму 23000,00 грн.; шляхом передачі простих векселів емітованих АТ "У.П.Е.К." на загальну суму 1 602 856,02 грн.; шляхом передачі простих векселів власної емісії на загальну суму 10 068 024, 53 грн. ( погашені на момент перевірки); шляхом передачі простих векселів власної емісії на загальну суму 985 448,21 грн. (березень 2004р.).

Згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.10.2004р. у справі № 2-133172004р. припинено реєстрацію ТОВ "Технік С" в результаті ліквідації на підставі невідповідності мінімального розміру статутного фонду товариства вимогам закону з дня прийняття рішення. Згідно листа Солом'янського районного суду. № 22303 від 26.07.2005р. дане рішення не оскаржувалося та набрало чинності 07.11.2004р.

Отже, по даному контрагенту до складу податкового кредиту в березні 2004р. віднесено ПДВ у сумі 164 233,00 грн. без наявності розрахунків в грошовій формі, за векселями.

Перевіркою встановлено заниження ПДВ у сумі 164 233,00 грн.

Таким чином, до складу податкового кредиту в березні 2004р. віднесено суму ПДВ у розмірі 1154 837,00 грн. (за винятком розрахунків по дефлекторам) без наявності розрахунків в грошовій формі за векселями.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податку, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Статтею 21 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" вексель характеризується як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя (векселедержателю).

Згідно з абз. З п.4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" векселі отримані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Згідно листа ДПА України від 15.07.99р. №10417/7/16-1201 (v1041225-99) , що стосується податкового кредиту у осіб, які для розрахунків за отриманий товар, зокрема наявність факту списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів, таке право у покупця товарів виникає після повного погашення векселя. Підставою для віднесення до податкового кредиту є податкова накладна та копія погашеного векселя.

Таким чином, відповідачем правомірно зроблено висновок, що у зв'язку з використанням векселя, фактичної сплати до бюджету ПДВ та взагалі оплати грошовими коштами за поставлений товар згідно договорів укладених з ВАТ "Дніпротяжбуммаш", ТОВ "Технік С", ПП "Н.Синтез" не було.

Отже, вищевказане свідчить про неправомірність віднесення у березні 2004р. до податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 1 154 837,00 грн.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає помилковими висновки відповідача, викладеним в акті перевірки від 01.06.2005р., про порушення позивачем пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки до складу податкового кредиту в грудні 2003 року та березні 2004 року було віднесено податок на додану вартість у сумі 2.356.931,0 грн. на підставі податкових накладних, виписаних з порушенням чинного законодавства, а саме: опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) не відповідає опису товару, який фактично було придбано позивачем. Відповідач стверджує, що позивачем фактично було придбано не дефлектора, а металобрухт.

Як зазначено в акті перевірки, факт виписування податкових накладних з порушенням норм чинного законодавства (опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) не відповідає опису товару, який фактично було придбано позивачем) був встановлений на підставі інформації, отриманої з АРМ "Розширений пошук в схемах, що використовуються суб'єктами господарської діяльності з метою мінімізації об'єктів оподаткування та ухилення від сплати податків". Інформація містила схеми ухилення АТ "У.П.Е.К." від сплати ПДВ, які базувалися на підставі проведених дій оперативної групи, створеної СДПІВПП у м. Харкові. Даною групою були проведені певні дії, пов'язані із виявленням відповідності дефлекторів технічним умовам, достовірності на них технічної документації та встановлення сплаву, з якого виготовлено дефлектор. За підсумками проведеної роботи було встановлено, що АТ "У.П.Е.К." здійснювало операції з металобрухтом, а не з дефлектором.

З матеріалів справи вбачається, що господарським судом м. Києва було направлено запит до Державного підприємства Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів.

Державним підприємством Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів надано відповідь листом № 20-07/608 від 01.12.2005р., якому зазначено, що товар під назвою "Дефлектори" не є металобрухтом, як це визначено в акті перевірки податковим органом. Суди цим доказам надали належну оцінку.

Також слід зазначити, що у позивача за переліченими господарськими операціями не виникало зобов'язань з перерахування сум ПДВ, нарахованих на договірну вартість придбаного товару, до бюджету, а такі зобов'язання виникали виключно у постачальників таких товарів - контрагентів позивача, враховуючи наступне.

Згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п, 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Пунктом 1.2 ст. 1 вказаного Закону визначено, що податкове зобов'язання - зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час здійснення позивачем перелічених господарських операцій) визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктами 1.6 та 1,7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" також визначено, що: податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку мас право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

· або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

· або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Таким чином, в матеріалах справи не вбачається належних та допустимих доказів того, що контрагенти не декларували таких зобов'язань та не сплачували їх до бюджету відповідачем не надано.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеним у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає, така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, судом вірно визнано відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутими епізодами, то застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 1 178 465,00 грн. є необґрунтованим.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група" задоволенню не підлягають, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ТОВ "ВІВАТ Маркетингова група", м. Київ залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.