Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Горбатюка С.А., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2005 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії прокуратури Київської області, -

встановила:

У травні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність прокуратури Київської області щодо невжиття заходів по спонуканню прокуратури Таращанського району до належного проведення досудового слідства.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2003 року зазначену скаргу було залишено без руху на підставі невиконання заявником вимог ст. 137 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Наступною ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2003 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2005 року, скаргу ОСОБА_1 було визнано неподаною і повернуто заявнику у зв'язку з неусуненням недоліків.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2005 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 12.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Розглянувши касаційну скаргу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно вимог ст. 224 КАС України (2747-15) суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 139 ЦПК України 1963 (1501-06) року (чинного на момент вирішення справи), суддя, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених у статтях 137 і 138 цього Кодексу, або не оплачено державним митом, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає строк для виправлення недоліків.

Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені у статтях 137, 138 ЦПК України 1963 (1501-06) року вимоги та не сплатить державне мито, скарга вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, в поданій заявником скарзі не було наведено правових підстав для звернення до суду, не зазначено, які саме дії чи бездіяльність прокурора Київської області оскаржуються та якими доказами це підтверджується і, разом з цим, у скарзі наведені обгрунтування щодо неправомірності дій прокурора Таращанського району, хоча в якості суб'єкта оскарження той не зазначений, не вказано який акт або документ оскаржується, а також скаргу не оплачено державним митом, тобто скарга надана з порушенням вимог ст. 137 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

За таких обставин, суд першої інстанції залишаючи скаргу без руху, а потім визнаючи її неподаною і повертаючи заявнику, дійшов обгрунтованого висновку, виходячи із вимог діючого на момент звернення законодавства, з чим вірно погодилася колегія суддів апеляційного суду та залишила апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначені висновки суду узгоджуються з роз'ясненнями, наданими у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.12.1997 р. №13 (v0013700-97) "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян", де вказано, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження подаються в суд за місцезнаходженням останніх, за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 137, 138 ЦПК України 1963 (1501-06) року) і оплачуються державним митом у розмірі, встановленому законом. З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених статтями 248-1 - 248-4 ЦПК України 1963 (1501-06) року, у них, зокрема, повинно бути зазначено, чиї та які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які конкретно права і свободи порушено, наведено правове обгрунтування останніх та запропоновано шляхи їх поновлення. До скарг, що не відповідають зазначеним вимогам, суддя застосовує правила ст. 139 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено порушень норм процесуального права та відсутні, передбачені ст. 227 КАС України (2747-15)   підстави для їх обов'язкового скасування.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують і до уваги взятими бути не можуть.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,  колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2005 року - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .

Судді: