"11" червня 2007р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого  Конюшка К.В.

суддів:  Голубєвої Г.К.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.I.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2005року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від  29.11.2005 року

у справі  № 1/207/05

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю юридична фірма     "Центр консультацій з питань підприємницької діяльності"

до  Державної податкової інспекції у м. Миколаєві

про  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У липні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю юридична фірма "Центр консультацій з питань підприємницької діяльності" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Миколаєві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2005р. № 0001531502/0.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті від 30.05.2005р. № 12/15-33021, є необгрунтованими, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить в залежність виникнення права на бюджетне відшкодування від форми (скороченої або повної) податкової декларації, що подається платником. Крім того, позивач вказує, на те, що при поданні податкової декларації ним було використано право надане йому п.п. 4.4.2. п.4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2005 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2005 року, позовні вимоги задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 01.06.2005 року № 0001531502/0.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у м. Миколаєві оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

У запереченнях  від 10.10.2006р. б/н на касаційну скаргу позивач просив  залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому  ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій,  за результатами проведення камеральної перевірки розгляду квартальної (місячної) звітності позивача податковим органом було складено Акт від 30.05.2005р. № 12/15-33021 (далі - Акт).

Даними вказаного Акту встановлено, що  в порушення п.п. 7.7.2. ст. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі - Закон України  від 03.04.1997р. № 168/97-ВР) та п. 1.2. "Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість", затвердженого Наказом ДПА від 30.05.1997р. № 166 (далі - Порядок № 166), позивачем надано декларацію з податку на додану вартість по повній формі. В наслідок  чого, на думку податкового органу, за III квартал 2004р. підприємством неправомірно задекларовано до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 15 241,00 грн.

Таким чином, перевіркою зменшено суму податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за III кв. 2004р. в сумі 15 241,00 грн.

На підставі Акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2005р. № 0001531502/0, яким сума бюджетного відшкодування в розмірі 15 241, 00 грн. визнана завищеною.

Відповідно до п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (в редакції чинній на час проведення перевірки) у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

Згідно з п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 даного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкового зобов'язання, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимоги вказаних норм позвичем було подано до податкового органу податкову декларацію за III квартал 2004р. При цьому, за результатами звітного періоду III кварталу 2004р. сума, визначена позивачем, має від'ємне значення і складає 15 241,00 грн.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування із Державного бюджету 15 241 грн., про що зазначено позивачем у рядку 25 податкової декларації.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі відносного того, що позивач повинен був складати податкову декларацію за скороченою формою, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки, ані Закон України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) , ані Порядок № 166 не позбавляють платника податку на додану вартість права на відшкодування податку з Державного бюджету України в залежності від форми податкової декларації.

Відносно заперечень відповідача, що позивач не мав права складати повну форму податкової декларації, так як він відповідно до п.1.2. Порядку № 166 (в редакції чинній на час перевірки), є платником податку з обсягом оподатковуваних  операцій меншими ніж 3 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян протягом будь-якого періоду за останні 12 календарних місяців і тому повинен подати декларацію по скороченій формі, яка передбачає, що сума від'ємного значення податку на додану вартість  зменшує суму податку, належну  до сплати в наступному звітному періоді і не відображається в особовому рахунку платника, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідачем була здійснена камеральна перевірка позивача за III вкартал 2004р., а саме - перевірка, предметом якої була квартальна звітність позивача по наданій податковій звітності за III квартал 2004 року. Отже, при цій перевірці податковий орган не міг дійти висновку  про обсяг оподатковуваних операцій позивача, який надає право на заповнення податкової декларації тільки по скороченій формі.  До того ж, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, обсяг оподатковуваних операцій позивача за перевіряємий період - III квартал 2004р. складає 76 204 грн., тобто суму, яка перевищує розмір 3 600  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що надає право позивачу на складання повної форми податкової декларації з податку на додану вартість.

Крім того,  суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що відповідно до п.п. 4.4.2. п. 4.4.  ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 21.12.2000р. № 2181-III платник податку має право подати податковій звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом контролюючого органу збільшує або зменшує його податкові забов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складання.

Таким чином, враховуючи що, позивачем було подано до податкового органу податкову декларацію за повною формою з письмовими поясненнями мотивів її складання (дані пояснення наявні в матеріалах справи), твердження відповідача, про те, що позивач не мав права складати повну форму податкової декларації, не грунтуються на законі та протирічать йому.

Враховуючи викладене, у відповідача були відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування та прийняття податкового повідомлення-рішення від 01.06.2005р. № 0001531502/0.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції прийняли законні та обгрунтовані судові рішення.

Згідно з ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Відхилити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2005 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2005 року у справі  № 1/207/05 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .