ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петровського
районного суду м. Донецька від 06 серпня 2003 року та ухвалу
апеляційного суду Донецької області від 04 грудня 2003 року у
справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця ВДВС
Петровського районного управління юстиції м. Донецька, -
встановила:
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
скаргою, в якій вказував, що у провадженні ВДВС Петровського
районного управління юстиції м. Донецька знаходиться виконавче
провадження по примусовому виконанню виконавчого листа НОМЕР_1 про
стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/3
частини всіх видів заробітку, виданого 07.08.1997 р. Петровським
районним судом м. Донецька.
24.03.2003 р. державним виконавцем в порядку виконання
рішення Петровського районного суду м. Донецька було винесено
постанову про накладення арешту та заборону відчуження 1/4
частини квартири АДРЕСА_1, належну заявникові на праві власності.
ОСОБА_1 вважав дану постанову неправомірною, оскільки аліменти ним
виплачуються у відповідності з вимогами закону, а сума
заборгованості, нарахована державним виконавцем, є такою, що не
відповідає положенням ст. 82 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
.
У зв'язку з цим заявник просив суд визнати неправомірною та
скасувати постанову ВДВС Петровського районного управління
юстиції м. Донецька від 24.03.2003 р. про накладення арешту та
заборони відчуження належної йому 1/4 частини квартири.
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 06
серпня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Донецької області від 04 грудня 2003 року, у задоволенні скарги
ОСОБА_1було відмовлено.
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення норм
матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Листом Верховного Суду України від 29.09.2005 р. на підставі
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену касаційну скаргу зі
справою було передано до Вищого адміністративного суду України для
вирішення в порядку касаційного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Так, судом першої інстанції встановлено, що з 22.12.1996 р.
по 23.10.2000 р. заявник ніде не працював, а з 04.11.2000 р. був
звільнений зIНФОРМАЦIЯ_1.
Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, з положень якої обгрунтовано виходив суд
відмовляючи у задоволенні скарги, у разі неможливості стягнення
аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом
трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів,
стягнення звертається на майно боржника.
Розмір заборгованості по аліментах визначається державним
виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного
заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого
стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент
визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у
відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював,
заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати
для даної місцевості.
За наслідками проведеного державним виконавцем перерахунку
було визначено суму заборгованості, яка після часткового
погашення, станом на 15.03.2003 р. склала 2 759,40 грн.
Посилання ОСОБА_1на ст. 82 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
1969
року, чинного на момент виникнення заборгованості, яким
визначається розмір виплат по аліментах, грунтуються на невірному
трактуванні заявником положень закону, оскільки даною статтею
визначений мінімальний розмір виплат.
За таких обставин, накладаючи арешт на майно боржника,
державний виконавець діяв у відповідності з вимогами ст. 50 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, згідно з якою, у
разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне
боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом
не може бути накладено стягнення.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і
процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підстави для їх обов'язкового скасування.
Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не
спростовують.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а
рішення Петровського районного суду м. Донецька від 06 серпня 2003
року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 грудня
2003 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя