ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I. (доповідач),
Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
розглянувши порядку письмового касаційного провадження
адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного
виконавця відділу Державної виконавчої служби Тернопільського
міського управління юстиції, -
в с т а н о в и л а :
У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною
скаргою.
В скарзі зазначала, що на неї постановами державного
виконавця накладено штраф в сумі 85 грн. та 170 грн. за
невиконання законних вимог державного виконавця при виконанні
рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.05.2003 року, а
також стягнуто 340 грн. виконавчого збору.
Вважала такі дії суб'єкта оскарження неправомірними, оскільки
вона ніяких виконавчих документів не отримувала і, відповідно, не
мала змоги добровільно виконати судове рішення, а тому просила
скасувати постанови державного виконавця ВДВС Тернопільського МУЮ
від 24.12.2003 року про стягнення штрафу в розмірі 85 грн., від
22.01.2004 року про стягнення штрафу в розмірі 170 грн. та
постанови про стягнення виконавчого збору від 03.12.2003 року в
розмірі 340 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської
області від 01 квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою
апеляційного суду Тернопільської області від 24 червня 2004 року,
у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1
подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та
постановити нове рішення про задоволення вимог її скарги.
При цьому в скарзі вона посилається на порушення судами норм
матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Судами як першої, так і апеляційної інстанцій було повно
встановлено фактичні обставини справи, визначені спірні
правовідносини та правильно застосовано норми матеріального і
процесуального права.
Так, судами було з'ясовано, що рішенням Тернопільського
міськрайонного суду від 28 травня 2003 року визнано за ОСОБА_2
право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 22092
грн. та встановлено порядок користування житловою площею цієї
квартири, виділивши Волошину С.С. в користування ізольовану
кімнату площею 11,6 кв.м., а ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ізольовані
кімнати площею 16,5 кв.м. та 10,2 кв.м., залишивши в спільному
користуванні коридор, кухню, санвузол та інші підсобні
приміщення. Це рішення скасовано чи змінено не було і вступило в
законну дію.
На підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного
суду 28 листопада 2003 року державним виконавцем ВДВС
Тернопільського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого
провадження про встановлення порядку користування квартирою
АДРЕСА_1 та встановлено строк до 05 грудня 2003 року для виконання
рішення суду в добровільному порядку.
Зазначена постанова була відправлена учасникам виконавчого
провадження.
В зв'язку з тим, що боржниками рішення суду добровільно
виконане не було, державним виконавцем 09 грудня 2002 року
винесена постанова про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4
солідарно 340 грн. виконавчого збору, учасникам виконавчого
провадження при цьому була направлена також вимога, в якій
зазначалось, що примусове виконання судового рішення відбудеться
23 грудня 2003 року.
В подальшому 24 грудня 2003 року постановою державного
виконавця на ОСОБА_1 за невиконання законних вимог державного
виконавця накладено штраф в сумі 85 грн. і учасникам виконавчого
провадження направлена повторна вимога щодо примусового виконання
рішення суду 21 січня 2004 року, 22 січня 2004 року на ОСОБА_1,
ОСОБА_3 солідарно з тих самих підстав накладено штраф в сумі 170
грн.
При цьому судами вірно відзначено, що доводи скаржниці щодо
неотримання нею постанов державного виконавця та інших документів
виконавчого провадження, в тому числі і в зв'язку з її
перебуванням у відпустці та проживання за іншою адресою, не можуть
бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст. 11-1 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
сторони зобов'язані
письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин,
що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження,
встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і
порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи
місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця
роботи.
Крім того, судами встановлено і підтверджується матеріалами
справи, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, передбачені цим законом документи
надсилались сторонам і учасникам виконавчого провадження.
Також судами обгрунтовано не взято до уваги і посилання
ОСОБА_1 на те, що її син ОСОБА_4, а не вона є боржником у справі.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, учасниками виконавчого провадження є
державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти,
спеціалісти, перекладачі.
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в
інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або
юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії
(передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням)
або утриматися від їх вчинення, у виконавчому провадженні можуть
брати участь кілька стягувачів або боржників.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 разом із
ОСОБА_4 виступали в якості відповідачів у цивільній справі за
позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частини
квартири та встановлення порядку користування жилим приміщенням,
що був задоволений рішенням Тернопільського міськрайонного суду
від 28 травня 2003 року.
Таким чином, ОСОБА_1 в даному випадку є одним із боржників у
виконавчому провадженні.
Слід також зазначити, що згідно ст. 6 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, вимоги державного виконавця
щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є
обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб,
громадян і юридичних осіб на території України.
Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за
собою відповідальність згідно з законом.
Статтею 87 вказаного Закону передбачена відповідальність
боржника за невиконання без поважних причин у встановлений
державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника
виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та
рішення про поновлення на роботі, яка полягає у винесенні
державним виконавцем постанови про накладення штрафу на боржника -
фізичну особу у визначеному цією нормою розмірі.
Слід зазначити, що згідно ст. 248-24 ЦПК України (в редакції
1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року), якщо суд встановить, що оскаржувані
рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно
до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої
посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи
заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в
задоволенні скарги.
За таких обставин, встановивши, що державний виконавець діяв
в межах своїх повноважень та у встановлений законом спосіб, не
порушивши при цьому законних прав, свобод чи інтересів скаржниці,
судами зроблено обгрунтований висновок про відмову ОСОБА_1 у
задоволенні її скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами
прийняті законні і обгрунтовані рішення, під час розгляду справи
порушень норм матеріального чи процесуального права ними допущено
не було.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не
спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися
без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221,222, 223, 224, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення
Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01
квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської
області від 24 червня 2004 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :