Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого- судді: Бутенка В.I.

суддів: Штульмана I.В., Лиски Т.О., Сороки М.О., Панченка О.I.

при секретарі: Ліщинській В.О.

з участю позивачки ОСОБА_1 та представника суб'єкта оскарження ОСОБА_2,- розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м.Києва від 26 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 14 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 на неправомірні дії Секретаріату Президента України,-

встановила:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом просила визнати дії відповідача щодо направлення її звернення від 11.04.2005 року не за належністю неправомірними; визнати бездіяльність відповідача щодо неповідомлення про результати розгляду та прийнятого рішення по зверненню від 11.04.2005 року неправомірними та зобов'язати відповідача прийняти звернення, як таке, що подане вперше і розглянути його відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) . Свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що вона 11.04.2005 року звернулася до Президента України зі зверненням, яке було прийняте та зареєстроване в приймальні Секретаріату Президента України в той же день за № НОМЕР_1. На своє звернення вона 22.04.2005 року отримала повідомлення з Ради національної безпеки і оборони України в якому повідомлялось, що її звернення від 11.04.2005 року, яке надійшло з Секретаріату Президента України, направлене до Генеральної прокуратури України, в зв'язку з тим, що порушені в ньому питання не входять до повноважень Ради національної безпеки і оборони України. На думку позивачки, дії та бездіяльність Секретаріату Президента України щодо направлення звернення не за належністю та не повідомлення про результати розгляду звернення є неправомірними та такими, що порушують її права.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2005 року позовну заяву ОСОБА_1 до Секретаріату Президента України про визнання дій та бездіяльності неправомірними задоволено частково. Визнано бездіяльність Секретаріату Президента України щодо неповідомлення позивачки про направлення за належністю її звернення від 11 квітня 2005 року неправомірною. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 14 березня 2006 року постанову Печерського районного суду м.Києва від 26 жовтня 2005 року залишено без змін.

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати вищезазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , громадяни мають право звернутися до органів державної влади та інших суб'єктів владних повноважень та посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, однак відповідно до ч.З і ч.4 ст.7 вказаного закону в разі, якщо питання порушені в скарзі не входять до їх повноважень, в термін не більше п'яти днів пересилаються органу чи посадовій особі до компетенції якої входить її вирішення, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась 11.04.2005 року до Секретаріату Президента України (вх. № НОМЕР_1) із зверненням з приводу порушень відносно неї зі сторони органів влади. Вказане звернення 14.04.2005 року направлене відповідачем на розгляд РНБО України, а останній направив вказане звернення на розгляд до Генеральної прокуратури України, про що 26.04.2005 року було повідомлено ОСОБА_1

Суди правильно визнали дії відповідача стосовно спрямування звернення ОСОБА_1 до РНБО України правомірними, а неповідомлення позивачки про направлення вказаного звернення за належністю неправомірним, застосувавши при цьому ст.ст.1,7 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Відповідно до ч. 1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були доведені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, на думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст.ст.221,224,230,231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Згідно ст.ст.236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.