ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого - судді - Бутенка В.I.,
суддів : Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
при секретарі Пархоменко О.В.,
за участю представника Генеральної прокуратури України
Кудінова Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за заявою прокурора
м. Новомосковська про визнання незаконним рішення виконавчого
комітету Новомосковської міської ради, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2002 року прокурор м. Новомосковська звернувся до
суду із вказаною заявою.
В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що рішення
виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 5 від 30
квітня 2002 року "Про перенесення пам'ятного знаку" дано згоду на
перенесення пам'ятного знаку, присвяченого 195-й Новомосковській
стрілецькій дивізії та 295-й Новомосковській винищувальній
авіаційній дивізії з площі Перемоги на площу Леніна до монументу
Вічної Слави, присвяченого загиблим воїнам-визволителям.
Даний пам'ятник як історична пам'ятка взятий на державний
облік рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної
ради № 424 від 19.11.1990 року за № 6330.
Зазначав, що згідно Прикінцевих положень Закону України "Про
охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
об'єкти, включені до
переліків пам'яток історії та культури відповідно до Закону
Української РСР "про охорону і використання пам'яток історії та
культури", визнаються пам'ятками за цим Законом.
Вказував, що відповідно до ст. 22 зазначеного Закону
знесення, зміна (крім реставрації та реабілітації), переміщення
(перенесення) пам'яток на інше місце допускається як виняток з
дозволу Кабінету Міністрів України.
Враховуючи викладене, а також те, що дозволу на переміщення
пам'ятника воїнам-визволителям виконавчий комітет від Кабінету
Міністрів України не отримував, просив визнати незаконним рішення
виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 5 від 30
квітня 2002 року "Про перенесення пам'ятного знаку".
Рішенням Новомосковського міського суду Дніпропетровської
області від 04 лютого 2003 року заяву прокурора задоволено,
ухвалою цього ж суду від 21 квітня 2003 року роз'яснено зазначене
рішення.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21
жовтня 2003 року це рішення скасовано, справу направлено на новий
розгляд.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 серпня 2004 року
ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий
апеляційний розгляд.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26
листопада 2004 року скасовано рішення і ухвалу місцевого суду,
прокурору у задоволенні його заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, прокурор м.
Новомосковська подав касаційне подання, в якому просить скасувати
рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції.
При цьому в поданні вказується на порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанцій при вирішенні даного спору було
повно встановлено фактичні обставини справи, визначені спірні
правовідносини та правильно застосовано норми матеріального і
процесуального права.
З матеріалів справи видно, що пам'ятний знак
воїнам-визволителям 195-ї Новомосковської стрілецької дивізії та
295-ї Новомосковської винищувальної авіаційної дивізії взятий на
державний облік рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської
обласної ради № 424 від 19.11.1990 року за № 6330 відповідно до
положень Закону Української РСР "Про охорону і використання
пам'яток історії та культури".
Дійсно, ст. 34 цього Закону було передбачено, що знесення,
переміщення, зміна нерухомих пам'яток історії та культури
забороняються. Відповідно до Закону СРСР "Про охорону і
використання пам'яток історії та культури" виняток з цього правила
міг допускатися лише з особливого в кожному окремому випадку
дозволу Ради Міністрів СРСР - щодо пам'яток загальносоюзного
значення і Ради Міністрів Української РСР - щодо пам'яток
республіканського і місцевого значення.
Аналогічна норма містилась до 16 грудня 2004 року у ст. 22
Закону України "Про охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
№
1805-III від 08.06.2000 року, згідно якої знесення, зміна (крім
реставрації та реабілітації), переміщення (перенесення) пам'яток
на інше місце допускалось як виняток з дозволу Кабінету Міністрів
України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері
охорони культурної спадщини у випадках, коли неможливо зберегти
пам'ятку на місці, за умови проведення комплексу науково
обгрунтованих заходів із вивчення та фіксації пам'ятки (охоронних
досліджень).
Однак, як обгрунтовано зазначено судом апеляційної
інстанції, відповідно до ст.ст. 13, 14 Закону України "Про
охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
, об'єкт культурної
спадщини, всі його складові елементи набувають правовий статус
пам'ятки після занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток
України за категоріями національного та місцевого значення
пам'ятки.
Порядком визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів
культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток
України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1760
від 27.12.2001 ( 1760-2001-п ) (1760-2001-п)
року на виконання вимог вказаного
Закону № 1805-III ( 1805-14 ) (1805-14)
від 08.06.2000 року, зазначено
категорії, за якими встановлюється культурна цінність об'єктів
культурної спадщини, визначено перелік документів, необхідних для
встановлення відповідної категорії, порядок їх оформлення.
При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що Законом
України № 1805-III ( 1805-14 ) (1805-14)
від 08.06.2000 року визначено
терміни "об'єкт культурної спадщини" та "пам'ятка", класифікацію
об'єктів культурної спадщини за типами і видами та зазначив, що
термін "пам'ятний знак" у згаданому Законі відсутній.
Як було встановлено апеляційним судом, пам'ятний знак
воїнам-визволителям 195-й Новомосковській стрілецької дивізії та
295-й Новомосковській винищувальної авіаційної дивізії до
Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесений не був,
пропозицій від Дніпропетровської обласної державної адміністрації
до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної
спадщини щодо занесення цього пам'ятного знаку до Реєстру не
подавалось.
Крім того, в зв'язку з виконанням рішення виконавчого
комітету Новомосковської міської ради № 5 від 30 квітня 2002 року
про перенесення пам'ятного знаку до охоронної зони, в облікову
документацію меморіалу Вічної Слави внесені відповідні зміни щодо
адреси пам'ятного знаку.
Слід також зазначити, що згідно п.п. 11, 18 ст. 6 Закону
України "Про охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
, до
повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини
обласних, Київської та Севастопольської міських, районних
державних адміністрацій та органів охорони культурної спадщини
місцевого самоврядування, відповідно до їхньої компетенції,
належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на
пам'ятках місцевого значення, їхніх територіях та в зонах охорони;
забезпечення в установленому порядку виготовлення, встановлення та
утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних
написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій.
Судом апеляційної інстанції зроблений вірний висновок, що
відповідно до вказаної норми питання переносу пам'ятного знаку
воїнам-визволителям відноситься до компетенції органів охорони
культурної спадщини Дніпропетровської обласної державної
адміністрації, виконавчого комітету Новомосковської міської ради
та органу охорони культурної спадщини місцевого самоврядування м.
Новомосковська, а оскаржене рішення виконавчого комітету
Новомосковської міської ради № 5 від 30 квітня 2002 року не
суперечить діючому законодавству.
За таких обставин судом апеляційної інстанції обгрунтовано
було відмовлено прокурору м. Новомосковська у задоволенні його
заяви.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом
апеляційної інстанції прийнято законне і обгрунтоване рішення, під
час розгляду справи порушень норм матеріального чи процесуального
права ним допущено не було.
Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом
висновків не спростовують, а тому оскаржувані судові рішення
повинні залишатися без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційне подання прокурора м. Новомосковська
Дніпропетровської області залишити без задоволення, а рішення
апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2004
року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :