22-а-2644/2007 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (земельний податок) - 24.12.2007 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову господарського суду Львівської області від 08 червня 2007 року в справі № 5/154-25/54-А за адміністративним позовом комунального підприємства Готель "Тустань" до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р., -

08 червня 2007 року господарським судом Львівської області прийнято постанову по справі № 5/154-25/54-А за адміністративним позовом комунального підприємства Готель "Тустань" до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р., якою позов задоволено частково та визнано нечинним податкові повідомлення – рішення № 0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р., в решті позовних вимог провадження закрито.

Вказану постанову суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Державна податкова інспекція у Дрогобицькому районі Львівської області, представник якої в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням, як процесуального так і матеріального права, в зв’язку з чим просить постанову скасувати та постановити нову, якою повністю відмовити в задоволені позову.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити скасувати постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вважає, що постанову суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, представника позивача на заперечення проти такої, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Розглядаючи спір та приймаючи постанову про часткове задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст.. 42 Господарського кодексу України (436-15) , ст.ст. 2, 5 Закону України "Про плату за землю", ст.ст. 1,3,6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , ст.ст. 5, 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", і на підставі досліджених доказів прийшов до вірного висновку про те, що податкові повідомлення-рішення №0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р. визнано нечинними.

При цьому судом першої інстанції правильно згідно з абзацом 5 частини 1 статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) встановлено, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності та платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи зареєстрованим від 27.12.2001 р. за № 141-41200000000648: статутом, затвердженим розпорядженням Дрогобицької міської ради № 462-р від 27.12.2001 р. (реєстраційний № 0144); довідкою № 254 від 21.01.2002 р. Львівського обласного управління статистики про включення комунального підприємства готель "Тустань" до ЄДРПОУ та свідоцтвами про сплату єдиного податку (а.с.47-56 т.1).

Відповідно до вимог ст.ст.2, 5, 14 Закону України "Про плату заземлю" користування землею в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки земель. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник, земельної ділянки та землекористувач, в тому числі орендар.

Згідно ст.ст. 1, 3, 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98 (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності вводиться в тому числі для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень, які перейшли на спрощену систему оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Відповідно до абзацу 5 ч.1 п.6 зазначеного вище Указу (727/98) та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. № 507 (507-2000-п) "Про роз'яснення Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного податку, не є платником ряду податків та зборів ( обов'язкових платежів), зокрема, плати (податку) за землю за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказаний Закон є спеціальним у сфері оподаткування і підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Надання в оренду приміщень, в тому числі і земельних ділянок відповідає всім переліченим критеріям, і така діяльність є підприємницькою.

Судом правильно встановлено, що позивачу видано свідоцтва про сплату єдиного податку для здійснення підприємницької діяльності за видами, визначеними його статутом та довідкою про включення до ЄДРПОУ, оскільки Статутом комунального підприємства готель "Тустань" передбачено, що метою діяльності підприємства є надання послуг громадянам та підприємствам по тимчасовому проживанню та наданню в оренду приміщень юридичним та фізичним особам. Для забезпечення мети своєї діяльності підприємство має право надавати в оренду приміщення юридичним та фізичним особам.

Під час розгляду справи судом першої інстанції на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що комунальне підприємство готель "Тустань" здійснювало підприємницьку діяльність – здавало в оренду нежитлові приміщення, якими воно володіє.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з огляду на змістовний та системний аналіз вимог Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , п.6 Постанови Кабінету Міністрів України (507-2000-п) "Про роз’яснення Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , правильно зроблено висновок про те, що позивачем дотримано вимоги чинного законодавства в частині сплати податку за землю.

Правильний є висновок суду, з огляду на вимоги ч.2 ст. 19 Конституції України, яка встановлює обов’язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував вимоги ч.2 ст. 71 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України, та що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, відповідач - державна податкова інспекція у Дрогобицькому районі Львівської області, у встановленому законом порядку не довів правомірність своїх дій, щодо винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень(а.с.44-46 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 2, 10, 11, 71, 72, 138, 143, 159, 161- 163 КАС України, ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст. 42 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 5 Закону України "Про плату за землю", ст.ст. 1,3,6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , ст.ст. 5, 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегі я суддів -

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 08 червня 2007 року в справі № 5/154-25/54-А за адміністративним позовом комунального підприємства Готель "Тустань" до державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень № 0003292301/0 від 14.06.2006 року, № 0003292301/1 від 11.08.2006 р. та № 0003292301/3 від 12.01.2007 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення.