22а-886/2007 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 20.12.2007 Прийняття

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді – Проценко О.А. (доповідач)

суддів – Коршуна А.О., Туркіної Л.П.

при секретарі – Кудіновій О.В.,

за участі представників:

позивача – Кислов М.В., Стифурак С.В.

відповідача – Мотов В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

на постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007р. в адміністративній справі № А38/29-07

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніс"

до: Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В грудні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №№0000712342/0/7333, 0005082305/0/7332 від 07.03.06р., №№0005082305/3/17532, 0000712342/3/17532 від 25.09.06р.

Позов обгрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені безпідставно, висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за лютий 2005 року у розмірі 726,67грн. та заниження зобов'язання з податку на прибуток в сумі 11658,25грн. - неправомірний.

Розглянувши адміністративний позов, господарський суд виніс постанову від 01.03.2007 року, якою позовні вимоги задоволено. При цьому суд посилався на норми ст.ст. 1011, 1013 ЦК України в порядку визначення зобов'язань сторін за договором комісії. Судом зроблено висновок, що чинним законодавством не передбачено чіткої залежності розміру оплати за комісійні послуги від об'єму проданих або повернутих товарів.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить колегію суддів скасувати постанову господарського суду та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини по справі, порушено норми матеріального права, що призвело до винесення помилкового рішення. Апелянт вказує на невірне застосування судом п.п. 5.2.1 п. 5.2 п. 5.1 ст.5; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", звертає увагу колегії на те, що в постанові невірно визначені обставини, на підставі яких були винесені спірні податкові повідомлення-рішення, а саме: у відповідності до договору комісії № 1 від 03.01.2002 року та доповнення до нього без номеру за грудень 2004 року комітентом (ТОВ "Юніс") було передано комісіонеру (ТОВ "Раритет") товар в асортименті за суму 479304,63грн. (в тому числі 79884,10грн. ПДВ), а не на 313462,99грн. У відповідності до вищезазначеного договору з доповненням розмір комісійної винагороди за надані послуги обумовлюється в специфікаціях, оформлених на кожну операцію, що є його невід’ємною частиною. Апелянт зазначає, що у майбутньому частина товару, визначеного в специфікаціях, було повернуто комісіонером комітенту, що свідчить про невиконання комісіонером взятих на себе зобов’язань, тому нарахування позивачем комісійної винагороди в сумі 3633,33грн.)10000грн.:120%*43,6%) та віднесення її до складу валових витрат фактично не пов’язано в цій частині з виконанням договору комісії №1 від 03.01.2002р. Таким чином, вважає апелянт, відповідне часткове корегування (за даними документальної перевірки позивача) суми комісійної винагороди, яка підлягає включенню до складу валових витрат ТОВ "Юніс", враховує цілий комплекс умов, що були взяті сторонами договору комісії в основу розрахунку розміру комісійної винагороди, а саме: повноту виконання умов договору комісії, асортимент товару, вартість, якість та кількість товару що підлягав продажу. Тому відповідач при визначенні суми комісійної винагороди, яка підлягає відображенню у податковому обліку ТОВ "Юніс", з урахуванням повноти виконання комісіонером умов договору комісії, асортименту, вартості та якості товару, що підлягав продажу, правомірно встановлено порушення з боку позивача п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при віднесенні до складу валових витрат цієї комісійної винагороди. Апелснт наполягає на тому, що позивач відніс до складу податкового кредиту за лютий 2005р. ПДВ в сумі 726,67грн. з комісійної винагороди в розмірі 3633,33грн., яка не пов’язана з виконанням договору комісії №1 від 03.01.2002р.

Далі апелянт зазначає, що господарський суд Дніпропетровської області не надав належної оцінки посиланням Нікопольської ОДПІ на те, що у відповідності з наданим для проведення перевірки доповненням за грудень 2004р. по договору комісії № 1 від 03.01.2002р. сума комісійної винагороди за виконання комісіонером зобов'язань з продажу товарів на суму 313 462, 99грн., складає 6000 грн. без будь-яких виправлень з боку сторін договору.

Враховуючи зазначені в апеляційній скарзі доводи, відповідач наполягає на скасуванні постанови суду першої інстанції.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши справу в межах апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Доводи апелянта щодо невірного зазначення в постанові суду обставин, на підставі яких було винесено рішення - помилкові. Так, на стор.2 абз.5 суд першої інстанції виклав спірні обставини з посиланням на зазначення в акті перевірки. Судом також досліджено межі виконання сторонами договору комісії, узгоджених умов, в тому числі об'єм товарів, які було повернуто комісіонером комітенту (аркуш постанови 3 абзаци 3-6) .

Аналіз матеріалів страви та норм чинного законодавства, яке регулює правовідносини комітента з комісіонером, показав, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності пропорційної залежності розміру оплати за комісійні послуги від об'єму проданих або повернутих товарів – правомірний. Так, згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) та плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Відповідно до ст. 1013 ЦК України винагорода комісіонерові виплачується в розмірі та порядку, встановлених договором комісії. Зазначеним договором комісії передбачено здійснення оплати за комісійні послуги в розмірі, що обумовлюється у специфікації, а її розмір залежить від виконання умов договору комісії, асортименту, вартості товару та інших факторів. Розмір винагороди в сумі 57 600 грн. визначена і погоджена сторонами у звіті за грудень 2004р.

Таким чином, суд вірно встановив, що в даному випадку сторони за договором з урахуванням усіх обставин визначили суму комісійної винагороди, яка не потребує уточнення та згідно до законодавства не може бути змінена або перерахована іншими особами, в тому числі контролюючими органами. Тому логічним є висновок суду про те, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2005р. ПДВ в розмірі 726,67 грн. з комісійної винагороди в сумі 3633,33грн. також фактично не пов'язане з виконанням зобов'язань за договором комісії з продажу товарів позивача.

За таких обставин, з урахуванням фактичних обставин справи, слід визнати, що застосування господарським судом норм пп. 5.2.1 п. 5.2. п. 5.1 ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" вірне та обгрунтоване.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Таким чином, апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду – без змін.

Керуючись статями 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної держаної податкової інспекції на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007р. у справі № А38/29-07 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007р. у справі № А38/29-07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст. 254 КАС України і може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України протягом місяця до Вищого адміністративного суду України.