Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

Суддів Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Гончаренко Р.С.

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 10.04.2007 року (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2005 року

у справі № 28/220

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

до 1. ПП "Три Т"

2. ПП "Ост"

про визнання угоди недійною

В червні 2004 р. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі - Позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Три Т" (далі - відповідач 1) та Приватного підприємства "Ост" (далі - відповідач 2) про визнання угоди, укладеної між відповідачами на загальну суму 42 000 грн., яка оформлена шляхом обміну документами: накладною № 19/2-1 від 19.02.2001 р., податковою накладною № 536 від 13.02.2001 р., платіжним дорученням від 16.01.2001 р., недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР, при наявності умислу у відповідача 1. Позивач просив зобов'язати відповідача 1 повернути відповідачу 2 грошові кошти на загальну суму 42 000 грн., отримані згідно платіжного доручення від 16.01.2001 р., а також стягнути з відповідача 2 в доход державного бюджету України вартість товару на загальну суму 42 000 грн., отриманих згідно накладної № 19/2-1 від 19.02.2001 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2004 р. порушено провадження у справі № 28/220 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва до Приватного підприємства "Три Т" та Приватного підприємства "Ост" про визнання недійсною угоди на загальну суму 42000 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2004р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2004р., позов залишено без розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2005 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2004 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 27.10.2004 р. скасовано. Справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням господарського суду м. Києва від 3 червня 2005 року у справі № 28/220, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 року, в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до Приватного підприємства "Три Т" та Приватного підприємства "Ост" про визнання угоди недійсною, відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішені спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Між ПП "Ост" та ПП "Три Т" було укладено усну угоду шляхом обміну документів, згідно якої останнє зобов'язалось реалізувати електроприлади на загальну суму 42000,00 грн., а ПП "Ост" - прийняти і оплатити цей товар.

На виконання умов вказаної угоди перший Відповідач виписав на користь другого Відповідача податкову накладну № 536 від 13.02.2001р. на суму 42000,00 грн. в т.ч.: 7000,00 грн. - ПДВ, оформлення якої відповідало вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а другий Відповідач у свою чергу перерахував на рахунок першого Відповідача кошти в сумі 42000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 16.01.2001р.

Факт приймання-передачі товару підтверджується також і накладною № 19/2-1 від 19.02.2001р.

Приймаючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій мотивували тим, що позовні вимоги не підтверджуються доказами, на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а також, не доведено факту наявності умислу у Відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між Відповідачами виникли та припинились до набрання чинності новим Цивільним кодексом України (435-15) , судом першої інстанції правильно визначено, що до даних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного, стягується в доход держави.

Тобто, відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, необхідними умовами для визнання недійсною угоди є укладання її з метою завідомо суперечною Інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

До таких угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема, угоди спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

В матеріалах справи не вбачається доказів того, що укладення між Відповідачами оспорюваної угоди мало на меті саме приховування від оподаткування доходів, чи завідомо суперечила вона інтересам держави і суспільства, а також наявність в діях Відповідачів, чи хоча б одного із них, такого умислу.

До того ж, апеляційним судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2002р. у справі № 2-4264 було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП "Три Т" з моменту перереєстрації - з 05.10.2000р.

Проте, вказане рішення, прийнято 12.12.2002р., а спірна угода укладена та виконана ще в січні 2001р. Тобто на момент укладання та виконання спірної угоди перший Відповідач займався фінансово-господарською діяльністю на законних підставах.

Більш того, на момент розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що перший та другий Відповідачі не були виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується витягами Київського міського управління статистики № 13-3353 від 25.05.2005р.

Поряд з цим, законодавством не ставиться факт недійсності всіх, укладених підприємством угод, в залежність від визнання недійсними установчих документів цього підприємства; більше того, передбачається можливість прийняття претензій кредиторів, у т.ч. - бюджету щодо бюджетного боргу та їх задоволення.

Тому з огляду на зазначене вище, колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2005 року залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оригіналом згідно

Суддя

Вищого адміністративного суду М.О.Федоров