ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є.,
Шипуліної Т.М.
при секретарі Павлушку Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової
інспекції
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 07.06.2005р.
у справі № 11/73-НА господарського суду Житомирської області
за позовом повного товариства "Гарант-Сервіс"
до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від
01.03.2005 р. позов задоволено частково: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення Житомирської ОДПI від 17.03.2003
р. № 26-2/22044558/11 про визначення ПТ "Гарант-Сервіс"
податкового зобов'язання за платежем з акцизного збору в сумі 85
345,00 грн., в тому числі 56 897,00 грн. - основний платіж та 28
448,00 грн. - штрафні санкції, накладені на підставі підпункту
17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Житомирської ОДПI від
17.03.2003 р. № 26-2/22044558/12 про визначення позивачу
податкового зобов'язання за платежем з єдиного податку в сумі 4
025,00 грн. припинено на підставі пункту 4 ст.80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з відмовою від позову в цій частині позовних
вимог.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що позивач в
розрахунок акцизного збору не повинен був включати обороти з
реалізації послуг з виготовлення та ремонту ювелірних виробів на
замовлення населення, оскільки останні включені до Переліку
послуг, що належать до побутових, затвердженого постановою КМ
України від 27.04.1998 р. № 576 ( 576-98-п ) (576-98-п)
, та відповідно до
пункту "а" ст.3 Декрету КМ України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
не є об'єктом оподаткування акцизним збором.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
07.06.2005 р. рішення суду першої інстанції змінено, з
резолютивної частини рішення виключений пункт 3 щодо припинення
провадження у справі у вищезазначеній частині позовних вимог з
огляду на те, що провадження у справі в частині позовних вимог про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Житомирської
ОДПI від 17.03.2003 р. № 26-2/22044558/12 припинено рішенням
господарського суду Житомирської області від 29.10.2003 р., яке не
було скасоване постановою Вищого господарського суду України від
21.12.2004 р. в цій частині та вступило в законну силу.
Що ж до позовних вимог позивача про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 17.03.2003 р. №
26-2/22044558/11, то такі апеляційним судом визнані обгрунтованими
з тих же підстав, з яких виходив і суд першої інстанції.
В касаційній скарзі Житомирська ОДПI просить скасувати
ухвалені по справі судові рішення та прийняти нове рішення про
відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту "а"
ст.3 Декрету КМ України "Про акцизний збір".
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення
позивачу податкових зобов'язань згідно спірного податкового
повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу,
викладений в акті про результати документальної перевірки
дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПТ
"Гарант-Сервіс" за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2002 р. від
13.03.2003 р. № 5/26-205, про заниження позивачем об'єкту
оподаткування акцизним збором на 103 456,00 грн. внаслідок не
включення до об'єкту оподаткування оборотів з реалізації
вироблених ювелірних виробів на вказану суму.
Згідно із пунктом "а" ст. 2 Декрету КМ України "Про акцизний
збір" ( 18-92 ) (18-92)
платниками акцизного збору є суб'єкти
підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення / інші
відокремлені підрозділи / - виробники підакцизних товарів на
митній території України, в тому числі з давальницької сировини,
по товарах / продукції /, на які встановлено ставки акцизного
збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких
виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на
які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які
сплачують акцизний збір виробнику.
Пунктом "а" ст. 3 цього Декрету в редакції Закону України від
22.03.2001 р. № 2324-III ( 2324-14 ) (2324-14)
передбачено, що об'єктами
оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації вироблених в
Україні підакцизних товарів / продукції /, в тому числі з
давальницької сировини шляхом їх продажу, обміну на інші товари /
продукцію, роботи, послуги /, безплатної передачі товарів /
продукції / або з частковою оплатою, а також обсяги відвантажених
підакцизних товарів / продукції /, виготовлених з давальницької
сировини.
За змістом наведених правових норм обороти з реалізації
вироблених в Україні з давальницької сировини підакцизних товарів
/ продукції / є об'єктом оподаткування при умові, якщо замовники
таких товарів є платниками акцизного збору, який вони зобов'язані
сплатити виробнику.
Судом встановлено, що позивач наряду з реалізацією вироблених
ювелірних виробів на замовлення суб'єктів підприємницької
діяльності, обороти з якої включав до розрахунку акцизного збору
впродовж періоду, за який контролюючим органом здійснено
перевірку, виконував замовлення громадян на ремонт та виготовлення
ювелірних виробів з наданої замовниками сировини у вигляді самих
ювелірних виробів або брухту.
Вказаний вид діяльності є одним із видів статутної діяльності
позивача та включений в Перелік послуг, що належать до побутових,
затверджений постановою КМ України від 27.04.1998 р. № 576
( 576-98-п ) (576-98-п)
.
На підставі досліджених в судовому процесі доказів суд визнав
недоведеним факт реалізації позивачем ювелірних виробів на суму,
визнану контролюючим органом сумою заниження об'єкту оподаткування
акцизним збором, замовникам - суб'єктам підприємницької
діяльності, а не населенню, на що посилався відповідач в
обгрунтування доводів щодо правомірності визначення позивачу
спірної суми податкових зобов'язань. При цьому суд обгрунтовано
виходив з того, що оформлення та видача замовлень здійснена
позивачем з дотриманням вимог пунктів 2.3, 2.11, 2.16 та 2.17
Iнструкції щодо надання послуг з ремонту та виготовлення ювелірних
виробів та інших виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння, затвердженої наказом Українського союзу об'єднань
підприємств і організацій побутового обслуговування населення від
27.08.2000 р. № 20, зареєстрованої Міністерством юстиції України
13.11.2000 р. за № 806/5027 ( z0806-00 ) (z0806-00)
, стосовно інформації про
замовника та замовлення в квитанції про прийняття замовлення. З
огляду на наявність в таких квитанціях вимагаємих вказаною
Iнструкцією даних суд обгрунтовано визнав вказані квитанції
доказом надання послуг населенню безвідносно до тієї обставини, що
позивачем не були використані квитанції за формою № ПО-Ю-1,
передбаченою зазначеною Iнструкцією.
Відповідно до частини 2 ст.71 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
в
адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо
доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
адміністративного позову.
Згідно частини 1 ст.220 цього Кодексу, якою встановлені межі
касаційного перегляду справи, суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку,
що обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно
та всебічно на підставі оцінки доказів, яка відповідає вимогам
ст.43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за правилами якого здійснений
судовий розгляд, а їх юридична оцінка відповідає правильному
застосуванню норм матеріального права.
Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність законних
підстав для припинення провадження у справі в частині позовних
вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
17.03.2003 р. № 26-2/22044558/12 відповідає дійсним обставинам
справи та процесуальному законодавству.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про
наявність підстав для скасування ухвалених у справі судових
рішень.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової
інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 07.06.2005р.- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий Усенко Є.А.
Судді Бившева Л.I.
Костенко М.I.
Маринчак Н.Є.
Шипуліна Т.М.
З оригіналом згідно
Суддя Усенко Є.А.