УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Маринчак Н.Є.,
Шипуліної Т.М.
при секретарі Павлушку Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної
податкової інспекції
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 23.06.2005р.
у справі № 37/29 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом закритого акціонерного товариства "Страхова Група
"ТАС"
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
12.04.2005р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р., позов
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Нікопольської ОДПI від 28.12.2004 р. № 0001422370/3/50160 про
визначення Нікопольській філії ЗАТ "Страхова Група "ТАС"
податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток в сумі
1 447,86 грн., в тому числі: основний платіж - 965,24 грн. та
штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту
17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у розмірі 482,62 грн.
Судові рішення вмотивовані посиланням на відсутність
заниження філією позивача оподатковуваного доходу за 2002 рік та 9
місяців 2003 року на суму страхових платежів - 32 174,78 грн.,
визначену письмовими розпорядженнями Головного офісу позивача у
зв'язку зі сплатою останнім страхових платежів нерезидентам за
договорами перестрахування та перераховану філією на відшкодування
понесених Головним офісом позивача витрат на сплату таких
платежів, оскільки матеріали справи свідчать про те, що
перестрахування ризиків виконання обов'язків перед
страхувальниками за договорами страхування охоплювалось діяльністю
саме філії та здійснювалось за її рахунок; укладення та виконання
договорів перестрахування Головним офісом було обумовлено вимогами
статей 2, 12 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, за
змістом яких договір перестрахування може бути укладений лише
юридичною особою, та у зв'язку з тим, що купівля іноземної валюти
та здійснення операцій з перестрахування в іноземній валюті за
нормами чинного законодавства дозволяється за банківським рахунком
юридичної особи.
В касаційній скарзі Нікопольська ОДПI просить скасувати
постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про
відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами
попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити
скаргу без задоволення як необгрунтовану.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною
підставою для визначення Нікопольській філії ЗАТ "Страхова Група
"ТАС" податкового зобов'язання у спірній сумі слугував висновок
контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 07.07.2004р.
№ 10/237.25000411, про порушення названим платником податку
приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
внаслідок
зменшення бази оподаткування на суму страхових платежів, яка
перерахована або підлягала перерахуванню Головному офісу за
письмовими розпорядженнями останнього.
Доводи податкового органу обгрунтовані тією обставиною, що
сплата страхових платежів САО "Балтикуме" /Латвія/, компанії
"Gerlіng-Konzern Globale" /Німеччина/, компанії "Transatlantіc
Reіnsuzance Company" /Франція/ за договорами перестрахування від
26.06.2001р., 01.01.2002р., 02.06.2003р. відповідно здійснена
безпосередньо Головним офісом позивача, а відтак право на
зменшення оподатковуваного доходу на суму сплачених платежів
відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
має
Головний офіс позивача /а.с. 8, т. 2/. До того ж податковий орган
вважає, що грошові кошти, перераховані в межах однієї юридичної
особи, не можна вважати страховими платежами в розумінні Законів
України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та "Про оподаткування
прибутку підприємств".
Згідно пункту 1.1 статті 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" платники податків - це юридичні
особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не
мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають
статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого
статусу, на яких згідно з законодавством покладено обов'язок
утримувати та/або сплачувати податки і збори /обов'язкові
платежі/, пеню та штрафні санкції.
Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників
податку, зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають
статусу юридичної особи, є самостійними платниками податку на
прибуток.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, в
редакції, діючій до 01.01.2003р., встановлено, що валові доходи
від страхової діяльності (крім страхування ризиків життя)
страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою три відсотки від
суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності, та не
підлягають оподаткуванню податком, встановленим статтею 10 цього
Закону. Для цілей оподаткування страхової діяльності під валовим
доходом від страхової діяльності слід розуміти суму страхових
внесків, страхових платежів або страхових премій (далі - сума
валових внесків), за винятком суми валових внесків, переданих в
перестрахування, отриманих (нарахованих) страховиками протягом
звітного періоду по договорах страхування і перестрахування
ризиків на території України або за її межами.
З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України від
24.12.2002р. № 349-IV ( 349-15 ) (349-15)
, яким внесено зміни до підпункту
7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме: встановлено, що для
цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним
доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків,
страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами
протягом звітного періоду за договорами страхування і
перестрахування ризиків на території України або за її межами
(крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових
платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених
(нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з
резидентом та сплачених за договорами перестрахування з
нерезидентом у тому ж податковому періоді.
Системний аналіз наведених норм та підпункту 1.2 пункту 1
Порядку складання декларації з податку на доходи (прибуток)
страховика в редакціях наказів ДПА України від 29.07.1997р. № 265
( z0322-97 ) (z0322-97)
та від 31.03.2003р. № 146 ( z0280-03 ) (z0280-03)
,
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України відповідно
18.08.1997р. за № 322/2126 та 10.04.2003р. за № 280/7601, згідно
якого вказаний Порядок застосовується страховиками (резидентами) -
юридичними особами, діяльність яких регулюється Законом України
"Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та які мають ліцензію на здійснення
страхової діяльності, а також їх філіями, відділеннями та іншими
відокремленими підрозділами, розташованими на території іншої
територіальної громади, а також розділу IV Положення про порядок
здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами
страховиків, затвердженого наказом Комітету у справах нагляду за
страховою діяльністю від 12.03.1994р. № 13 ( z0100-94 ) (z0100-94)
і
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.05.1994 р. за
№100/309, щодо змісту встановлених обмежень діяльності філій
страховика дозволяє дійти висновку, що правило визначення
оподатковуваного доходу від страхової діяльності, встановлене
підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, поширюється як
на страховика-юридичну особу, так і на його філії, які відповідно
до підпункту 1.2 пункту 1 названого Положення не є юридичною
особою.
Разом з тим, статтею 3 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
в переліку суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності в Україні філію суб'єкта
господарювання не передбачено.
Стаття 12 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
суб'єктами операцій з перестрахування вказує страховиків
/перестрахувальника, перестраховика /, якими згідно статті 2 цього
ж Закону є фінансові установи, які створені у формі акціонерних,
повних, командитних товариств або товариств з додатковою
відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
з урахуванням особливостей, передбачених
цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на
здійснення страхової діяльності.
Пунктом 6.1.3 Iнструкції про порядок відкриття та
використання рахунків у національній та іноземній валюті,
затвердженої постановою Правління НБУ від 18.12.1998р. № 527
( z0819-98 ) (z0819-98)
та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
24.12.1998р. за № 819/3259, яка втратила чинність 12.11.2003р.,
визначений перелік напрямків використання валютного рахунку
відокремлених підрозділів юридичної особи, а саме: кошти з
поточного рахунку відокремленого підрозділу (в межах перерахованих
головним підприємством чи придбаних на міжбанківському валютному
ринку України) можуть бути використані відокремленими підрозділами
для здійснення таких операцій (згідно із затвердженим кошторисом):
на оплату витрат на службові відрядження за кордон своїх
працівників, а також для забезпечення експлуатаційних потреб
власних (орендованих, зафрахтованих) транспортних засобів під час
їх перебування за межами України; на оплату праці
працівників-нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими
угодами (контрактами) працюють у зазначених підрозділах і
здійснення оплати праці яких передбачено в іноземній валюті; на
придбання для власних потреб підрозділу обладнання, меблів тощо за
контрактами (договорами, угодами) з нерезидентами.
Зі змісту пункту 2.5 Правил здійснення операцій на
міжбанківському валютному ринку України, затверджених постановою
Правління НБУ 18.03.1999р. № 127 ( z0171-99 ) (z0171-99)
та цією ж датою
зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 171/3464, та
пункту 1 Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних
доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної
валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та
порядок їх виконання, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 05.03.2003р. N 82, зареєстрованого
в Міністерстві юстиції України 20.03.2003р. за N 224/7545,
випливає, що купівля іноземної валюти здійснюється виключно
юридичною особою.
При такому законодавчому встановленню обмежень щодо сторони
за зовнішньоекономічним договором, в тому числі за договором
перестрахування, та порядку розпорядження грошовими коштами з
поточного рахунку філії та купівлі іноземної валюти, суди
попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з
точки зору податкового законодавства виконання Головним офісом
позивача укладених з названими нерезидентами договорів
перестрахування не може розцінюватися як підстава для відтворення
цих господарських операцій в податковому обліку Головного офісу,
оскільки зазначене в силу статті 3 Закону України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
вимагає повну відповідність даним бухгалтерського обліку. В свою
чергу наявні в матеріалах справи письмові докази /письмові
розпорядження, платіжні доручення, бухгалтерські проводки/
свідчать про те, що сплата страхових платежів нерезидентам була
здійснена за рахунок грошових коштів, відображених у балансі
Нікопольської філії, з відтворенням у бухгалтерському обліку
Головного офісу та філії операцій з внутрішнього переміщення сум
сплачених перестрахових платежів перестраховикам-нерезидентам як
перерахування філією Головному офісу цих сум та фактичним
частковим перерахуванням останніх.
Відтворення в податковому обліку філії сум перестрахових
платежів мало місце за фактом їх сплати
перестраховикам-нерезидентам на підставі повідомлення про це
Головним офісом та отримання розпорядження про внутрішнє
переміщення витрат по такій сплаті, що відповідає припису
підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
щодо визначення
оподатковуваного доходу від страхової діяльності з врахуванням
страхових платежів, сплачених за договорами перестрахування з
нерезидентами у тому ж податковому періоді.
Відповідність податкового обліку філії в цій частині
зазначеної правової норми підтверджується також встановленим у
судовому процесі таким фактом, як неврахування позивачем сплачених
сум страхових платежів перестраховикам-нерезидентам за договорами,
що випливають з господарської діяльності Нікопольської філії, при
визначенні оподатковуваного доходу від страхової діяльності,
платником податку з якого є ЗАТ "Страхова Група "ТАС".
За встановленого факту понесення Нікопольською філією
позивача реальних витрат по сплаті страхових платежів за
договорами перестрахування з нерезидентами, з яким підпункт 7.2.1
пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції Закону України від
24.12.2002р. № 349-IV ( 349-15 ) (349-15)
пов'язує підставу для зменшення
оподатковуваного доходу на суму зазначеної виплати, суди дійшли
обгрунтованого та законного висновку про безпідставність
збільшення відповідачем бази оподаткування Нікопольській філії
позивача.
Згідно частини 1 статті 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, якою
встановлені межі касаційного перегляду справи, суд касаційн ої
інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку,
що обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно
та всебічно на підставі оцінки доказів, яка відповідає вимогам
статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за правилами якого здійснений
судовий розгляд, а їх юридична оцінка відповідає правильному
застосуванню норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної
податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
23.06.2005р.- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий Усенко Є.А.
Судді Бившева Л.I.
Костенко М.I.
Маринчак Н.Є.
Шипуліна Т.М.
З оригіналом згідно
Суддя Усенко Є.А.