ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого-судді Бутенка В.I.,
суддів : Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
при секретарі Ліщинській В.О.,
за участю позивачки ОСОБА_1 та виконуючого обов'язки
головного лікаря Черкаського обласного психоневрологічного
диспансеру Розіна В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні
дії посадових осіб Черкаського обласного психоневрологічного
диспансеру, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 звернулась до суду із даною скаргою, в якій просила
визнати неправомірними дії посадових осіб Черкаського обласного
психоневрологічного диспансеру, мотивуючи свої вимоги тим, що 19
грудня 1994 року вона була доставлена до диспансеру, оглянута
поверхнево лікарями і їй поставлений діагноз "стан мовно-рухового
збудження з паранойяльними включеннями", про який їй не було
відомо. Дізналась вона про це у 2001 році при ознайомленні в
Соснівському районному суді з кримінальною справою, де побачила
виписку з амбулаторної картки на її ім'я.
Вважала, що лікарі диспансеру порушили "Тимчасову Iнструкцію
про порядок первинного психіатричного освідування громадян", ст.11
Закону України "Про психіатричну допомогу" ( 1489-14 ) (1489-14)
, оскільки
не мали права проводити огляд без її згоди та не мали права
розголошувати дані про первинний огляд.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 12
вересня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду
Черкаської області від 25 листопада 2005 року, у задоволенні
скарги відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала
касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу
на новий судовий розгляд.
В скарзі вона посилається на порушення судами норм
матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи справу, суд як першої, так і апеляційної інстанції
виходили з того, що даний спір є публічно-правовим і належить до
компетенції суду адміністративної юрисдикції.
Однак з таким висновком погодитись не можна, виходячи з
наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства
України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі
публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений
інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ст.ст. 4, 24 ЦПК України (в редакції 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року), який діяв на час звернення до суду, до
цивільної юрисдикції відносяться справи по спорах, що виникають з
цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо
хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків,
коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших
органів.
Аналогічна норма міститься і у ст. 15 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
(N 1618-IV від 18 березня 2004 року), згідно якої суди розглядають
в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають
із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Предметом спору у даній справі є дії лікарів Черкаського
обласного психоневрологічного диспансеру під час первинного огляду
ними позивачки та надання без її згоди інформації про такий огляд
та поставлений діагноз.
Порушуючи питання визнання неправомірними дій посадових осіб
відповідача, позивачка має основною метою вирішення спору
приватного характеру, який не пов'язаний із вимогою вирішити
публічно-правовий спір.
Слід також зазначити, що у даному випадку посадові особи
Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру не виступають
у статусі суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними
владних управлінських функцій.
Тобто між сторонами існує спір про право, який має
приватноправовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї
справи в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із ст. 2 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, завданням
адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів
фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері
публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних
управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
При цьому у п.1 ч.1 ст. 3 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
дано
визначення справи адміністративної юрисдикції, якою відповідно до
названої норми є переданий на вирішення адміністративного суду
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган
виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи
службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні
управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
Даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під
визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна
справа), як зазначено у п. 1 ч. 1 ст.3 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Компетенція адміністративних судів, що встановлена ст. 17
Кодексу адміністративного судочинства України, на цей спір не
поширюється.
Цей позов не є адміністративним, оскільки вимоги позивачки не
стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері
публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної
влади, які зазначені нею як відповідачі, однак суди на це уваги не
звернули і помилково вирішили цей спір в порядку адміністративного
судочинства.
Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому
може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального
права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Колегія суддів вважає, що також слід звернути увагу судів на
неповне з'ясування ними обставин справи, які мають значення для
вирішення питання щодо дотримання позивачкою строку на звернення
до суду.
З матеріалів справи видно, і на це вказує позивачка, що про
порушення її права вона дізналась під час ознайомлення з
матеріалами кримінальної справи відносно ОСОБА_2, в зв'язку з чим
вона звернулась з цього приводу до районної прокуратури.
За результатами перевірки заяви прокурором Соснівського
району м. Черкаси листом від 27 травня 2004 року повідомлено
позивачку про наявність в діях лікарів Черкаського обласного
психоневрологічного диспансеру складу дисциплінарного проступку і
роз'яснено її право на звернення до суду, що вона і зробила 03
червня 2004 року.
Таким чином, не надавши зазначеним обставинам грунтовної
юридичної оцінки, суди дійшли передчасного висновку щодо пропуску
позивачкою процесуального строку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судами було
допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які
призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і
не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, які відповідно
до ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
є підставою для їх скасування.
Враховуючи викладене, а також те, що помилки при визначенні
компетенції відносно даної справи припустились саме суди,
оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа має
бути направлена до суду першої інстанції для вирішення питання про
прийняття позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 12
вересня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області
від 25 листопада 2005 року скасувати.
Справу направити до Соснівського районного суду м. Черкаси
для вирішення питання про прийняття позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :