Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів :  Бутенка В.I. (доповідач),

Лиски Т.О.,

Сороки М.О.,

Панченка О.I.,

Штульмана I.В.,

розглянувши порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь заборгованість по виплатах, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року в сумі 19783,20 грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 19 квітня 2006 року позов задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_1 доплату до заробітної плати за вказаний період в сумі 15767 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2006 року це рішення скасовано в частині стягнення 15767 грн., та постановлено нове, яким у цій частині в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому в скарзі він посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, судом першої інстанції повно встановлені обставини, які мають значенні у справі та у відповідності із вимогами матеріального і процесуального права ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Однак це законне судове рішення було помилково скасовано апеляційним судом, який при цьому виходив з того, що розмір виплат, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 836 (836-96-п) від 26.07.1996 року, позивач отримував такі виплати саме у встановленому вказаною постановою розмірі, а відтак підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції не знайшов.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції неможливо погодитись.

Судами було встановлено, що позивач працює з 1982 року в Овруцькій дистанції колії ДТГО "ПівденноЗахідна залізниця", проживає в м. Овруч Житомирської області і є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії.

Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 (106-91-п) року та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 17 від 12.01.1993 (17-93-р) року, місто Овруч відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачена доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та  органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України (254к/96-ВР) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 (836-96-п)   від 26.07.1996 року, якою керувався суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у позові, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Цим законом встановлено розмір таких виплат як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.

Як вбачається зі змісту Законів України(№ 1766-III (1766-12) від 01.06.2000р., № 2896-III (2896-12) від 13.12.2001р., № 1328-IV (1328-15) від 25.11.2003 р. та № 372- IV (372-15) від 26.12.2002 р. із змінами, внесеними Законом України № 849- IV (849-15) від 22.05.2003р.), що приймались у період 2000-2004 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

З моменту прийняття постанови № 836 (836-96-п)  від 26.07.1996 року встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, як було вірно зазначено судом першої інстанції, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 (987-2000-п) року "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Iншими Законами в період з 2002 року по 2005 рік Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2002 рік  та до 1 березня 2003 року внести пропозиції до Верховної Ради про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, але ніяких рішень з цих питань в 2002 році та наступному роках Кабінет Міністрів не приймав, Законами України "Про Держаний бюджет на 2004 рік" та "Про Держаний бюджет на 2005 рік" взагалі ніяких обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати не встановлювалось.

Слід зазначити, що згідно із ст.8 КАС України (2747-15) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, місцевим судом відповідно до практики Європейського Суду з прав людини зазначено, що стверджувані труднощі держави не можуть перешкоджати в отриманні компенсації, економічні труднощі не можуть бути виправданням Уряду, органи державної влади не повинні посилатися на брак грошових коштів, як на виправдання невиконання рішення.

За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що  в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та норми відповідних Законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанови № 836 (836-96-п)  від 26.07.1996 року, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято законне і обгрунтоване рішення, яке помилково було скасовано судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 226 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 226, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2006 року скасувати, залишивши в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 19 квітня 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.