У Х В А Л А
                                     IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     "04" квітня 2007р.   Вищий  адміністративний  суд  України  у
складі колегії суддів:
     головуючого  Конюшка К.В.
     суддів:  Ланченко Л.В.
     Нечитайла О.М.
     Пилипчук Н.Г.
     Степашка О.I.
     при секретарі:  Каліушко Ф.А.
     за участю представників:
     позивача: не явка
     відповідача: Шкодич Ю.В.
     розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва  на  рішення  Господарського  суду  м.
Києва  від  07.06.2005р.   та   ухвалу   Київського   апеляційного
господарського суду від 29.11.2005 року
     у справі  № 25/170-32/182
     за   позовом    Товариства   з   обмеженою   відповідальністю
"Науково-виробниче підприємство "Ремост"
     до  Державної податкової інспекції у  Печерському  районі  м.
Києва
     про  визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-
                       В С Т А Н О В И В :
     У червні 2006 року Товариство  з  обмеженою  відповідальністю
"Науково-виробниче    підприємство    "Ремост"    звернулось    до
Господарського суду м. Києва з  позовом  до  Державної  податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва про (з  урахуванням  заяви
про  уточнення  позовних  вимог)  визнання  недійсним  податкового
повідомлення-рішення від 20.05.2004р. № 0002282314/3  та  визнання
недійсною першої податкової вимоги  від 10.06.2004р. № 1/3742.
     В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що  не
отримана позивачем від нерезидента сума у  розмірі  1  094  608,00
рос. руб. не є валютною виручкою в розумінні ст. 1 Закону  України
"Про  порядок   здійснення   розрахунків   в   іноземній   валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         від 23.09.1994р. № 185/94-ВР, а податком  на  доходи 
іноземної юридичної особи, який утримано  контрагентом позивача як
податковим  агентом  та   перераховано   до   Державного   бюджету
Російської Федерації.
     Справа розглядалася судами неодноразово.
     Останнім  рішенням   Господарського   суду   м.   Києва   від
07.06.2005р.,  залишеним без змін ухвалою Київського  апеляційного
господарського суду від 29.11.2005р. позов задоволено повністю.
     Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського  суду  та
ухвалою  апеляційного  господарського  суду,  Державна   податкова
інспекція  у  Печерському  районі  м.  Києва   оскаржила   їх    в
касаційному порядку.
     В касаційній скарзі скаржник просить скасувати  дане  рішення
та  ухвалу  з  мотивів  неправильного  застосування  судами   норм
матеріального і процесуального права і прийняти нове  рішення  про
відмову у позові повністю.
     В судовому  засіданні  представники  відповідача  (скаржника)
підтримали доводи касаційної скарги.
     В судове засідання представники позивача не з'явились.
     Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.  221  Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх  у  судовому
засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши  доводи
касаційної скарги і заперечень на  неї,  перевіривши  правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального  права  і
матеріали справи,  колегія  суддів  вважає,  що  касаційна  скарга
підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
     Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі  Акту
від 29.10.2003р. № 309/23-14/21697979 (далі -  Акт  перевірки),  з
урахуванням адміністративного оскарження, податковим органом  було
прийнято  податкове  повідомлення-рішення  від   20.05.2004р.    №
0002282314/3,   яким   позивачу   визначено    суму    податкового
зобов'язання за платежем: пеня за  порушення термінів  розрахунків
у сфері ЗЕД  у розмірі 147 640,00 грн.
     При цьому, оскільки  вказана  сума  пені  позивачем  не  була
сплачена     у     строки,     визначені     даним      податковим
повідомленням-рішенням відповідачем на  підставі  п.п.  6.2.1.  п.
6.2. ст. 6  Закону  України  "Про  порядок  погашення  зобов'язань
платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами"
 ( 2181-14 ) (2181-14)
         від 21.12.2000р. № 2181-III було надіслано на  адресу
позивача першу податкову вимогу від 10.06.2004р.  №  1/3742,  якою
визначено суму податкового боргу позивача за узгодженим податковим
зобов'язанням за платежем: пеня за порушення термінів  розрахунків
у сфері ЗЕД в розмірі 147 638,95 грн.
     Як вбачається з  матеріалів  справи  та  встановлено  в  ході
перевірки,  між позивачем  та  Відкритим  акціонерним  товариством
"Чеховський завод "Гідросталь" (Російська Федерація) було укладено
контракт від 19.07.2000р. № 05/2000, а також підписано  доповнення
до нього від 27.11.2000р. № 1, відповідно до умов  якого  Відкрите
акціонерне  товариство  "Чеховський  завод  "Гідросталь"  доручило
позивачу виконати роботи по металізації внутрішньої та  зовнішньої
поверхні димових труб РТС ГПЗ-1 методом  газотермічного  напилення
порошкового цинку.
     На  виконання  вказаного  контракту  Товариство  з  обмеженою
відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ремост" виконало
на користь Відкритого акціонерного  товариства  "Чеховський  завод
"Гідросталь" роботи на загальну суму 5 409 024,94 рос. руб.
     Проте, оскільки Відкрите  акціонерне  товариство  "Чеховський
завод "Гідросталь"  розрахувалось  за  виконані  позивачем  роботи
частково,  Актом  перевірки  встановлено   неповернення   позивачу
валютних коштів за контрактом від 19.07.2000р. № 05/2000,  чим  на
думку відповідача, порушено  вимоги  ст.  1  Закону  України  "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній  валюті"  ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        
від  23.09.1994р.  №  185/94-ВР  (далі   -   Закон   України   від
23.09.1994р. № 185/94-ВР).
     Враховуючи наведене, податковим органом  було застосовано  до
позивача пеню у розмірах, встановлених ст. 4  Закону  України  від
23.09.1994р. № 185/94-ВР   ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         .
     Згідно зі ст. 1 Закону України від 23.09.1994р.  №  185/94-ВР
 ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         виручка  резидентів  у  іноземній  валюті  підлягає
зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни
виплати заборгованостей, зазначені в контрактах,  але  не  пізніше
90 календарних днів з дати митного  оформлення  (виписки  вивізної
вантажної митної декларації) продукції,  що  експортується,   а  в
разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності  -  з
моменту  підписання  акта  або  іншого  документа,  що   засвідчує
виконання робіт,  надання  послуг,  експорт  прав  інтелектуальної
власності.
     Відповідно  до  ст.  4  Закон  України  від  23.09.1994р.   №
185/94-ВР    ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
            порушення    резидентом    термінів,
передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення
пені за кожний день  прострочення  у  розмірі  0,3  відсотка  суми
неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції)  в
іноземній валюті,  перерахованої  у  грошову  одиницю  України  за
валютним курсом Національного банку  України  на  день  виникнення
заборгованості.
     Задовольняючи   позовні   вимоги,   суд   першої    інстанції
обгрунтував свою правову позицію тим, що за змістом ст. 1 та ст. 4
Закону  України  від  23.09.1994р.  №   185/94-ВР    ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        
обов'язковою умовою для застосування до резидента пені є наявність
заборгованості  його  контрагента.   А   оскільки   рішенням   від
06.03.2002р. Арбітражного суду  Московської області у справі  №  А
41-КI-3562/02 встановлено, що заборгованість  з  оплати  виконаних
позивачем робіт відсутня, і це рішення є  чинним  станом  на  день
розгляду  справи,  у  податкового  органу  не  було  підстав   для
нарахування позивачу пені.
     Між  тим,  суд  апеляційної  інстанції,  залишаючи  без  змін
рішення суду першої інстанції,  надав  дещо  іншу  правову  оцінку
наявним  в  матеріалах  справи  доказам  та  фактичним  обставинам
справи.
     Так, зокрема, ним було проаналізовано інше  рішення  суду,  а
саме,  рішення  від  09.12.2003р.  Арбітражного  суду  Московської
області у справі  №  А  41-  К2-17482/02,  яким  податкові  органи
Російської  Федерації  зобов'язано  повернути  позивачу  утриманий
податок по контракту. I, виходячи з  того,  що  статтею  4  Закону
України від 23.09.1994р. №  185/94-ВР   ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
          передбачено
нарахування пені за несвоєчасне  зарахування  на  валютні  рахунки
саме виручки, а  не  повернення  утриманого  податку,  суд  другої
інстанції  дійшов  до  висновку,  що   податковим   органом   було
неправомірно визначено суму  неотриманої  виручки.  Крім  того,  в
ухвалі  апеляційний  господарський  суд  зазначив,  що   посилання
скаржника на неподання позивачем відповідно до  Угоди  між  Урядом
України та Урядом Російської Федерації  про  уникнення  подвійного
оподаткування доходів і майна та попередження ухилень  від  сплати
податків, ратифікованої Законом України  від  06.10.1995р.,  заяви
про  неутримання  податку  з  доходу,   отриманого   позивачем   в
Російській Федерації спростовуються наявною  в  матеріалах  справи
такої    заяви    Товариства    з    обмеженою    відповідальністю
"Науково-виробниче підприємство "Ремост".
     Проте,  суд  касаційної  інстанції  не  може  погодитися   зі
вказаними висновками судів  попередніх  інстанцій,  з  урахуванням
того, що судами не було  враховано  приписи  Iнструкції  Державної
податкової служби Російської Федерації "Про оподаткування прибутку
і  доходів  іноземних  юридичних  осіб"  від  16.06.1995р.  №  34,
зареєстрованої  в  Міністерстві   юстиції   Російської   Федерації
05.07.1995р.  за  №  897  (z0897-95),  яка  встановлює   порядок
повернення  сум  податків,  утриманих  з  доходів  від  джерел   в
Російській Федерації з метою усунення подвійного оподаткування.
     Зокрема, судом першої  інстанції  взагалі  не  досліджувалось
питання, чи звертався  позивач  відповідно  до  п.  6.2.  вказаної
Iнструкції з названою заявою про повернення податку з  доходу  від
джерел в Російській Федерації.
     В  свою  чергу,  судом  апеляційної  інстанції  у  прийнятому
рішенні лише констатовано,  що  така  заява  наявна  в  матеріалах
справи. Але достовірно не було встановлено,  коли  саме  звертався
позивач  з  даною  заявою  до  відповідного   податкового   органу
Російської Федерації, чи  надсилалася  вона  поштою  або  передана
іншим шляхом, якими доказами позивач доводить  факт  звернення  до
податкового органу (поштовий конверт, відтиск штампу про  вручення
тощо).  Ці  обставини  залишились  поза  увагою  суду  апеляційної
інстанції,  оскільки  в  матеріалах   справи   відповідні   докази
відсутні.  Крім  того,  судами  не  досліджено,  чи   розглядалася
податковим органом вказана заява,  і  якщо  розглядалася,  то  які
результати її розгляду.
     Отже,  враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин,
викладені обставини  свідчать про   не   з'ясування  судами   всіх 
обставин, які мають значення для правильного  вирішення  спору, та
про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч  приписам
ст. 86  Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
     Відповідно до  роз'яснень  Пленуму  Верховного  суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від  29.12.76  №  11  "Про  судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
        ,  рішення  є  законним  тоді,  коли  суд,
виконавши  всі  вимоги  процесуального  законодавства  і  всебічно
перевіривши   всі   обставини    справи,    вирішив    справу    у 
відповідності  з  нормами матеріального   права,   що   підлягають 
застосуванню  до  даних правовідносин.
     Колегія  суддів   Вищого   адміністративного   суду   України
зазначає, що спір був розглянутий судами не в повному обсязі, що є
порушенням принципу  всебічного,  повного  і об'єктивного розгляду
в судовому процесі всіх обставин  справи  в  їх  су  купності,  та 
призвело   до  прийняття  незаконних  та  необгрунтованих  судових
рішень.
     Крім того, судом касаційної інстанції взято до уваги і те, що
суди попередніх інстанцій при вирішенні спору  виходили  з  різних
підстав для задоволення позову.
     Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством  межі
перегляду  справи  в  касаційній  інстанції  не  дають  їй   права
встановлювати  та  визнавати  доведеними  обставини,  що  не  були
встановлені попередніми судовими інстанціями,  оскаржувані  судові
рішення підлягають  скасуванню  з  направленням  справи  на  новий
судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
     Під час нового розгляду справи суду слід всебічно  та   повно 
з'ясувати  і  перевірити  всі   фактичні   обставини,   об'єктивно 
оцінити  докази,  що  мають   юридичне   значення   для   розгляду
справи та вирішення   спору   по   суті,  і   в   залежності   від 
встановленого правильно  визначити  норми   матеріального   права, 
що  підлягають   застосуванню   до   спірних   правовідносин,   та 
прийняти  обгрунтоване  і  законне  судове  рішення.
     Керуючись  ст.ст.  220,  221,  223,  227,  230,  231  Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        , суд  касаційної
інстанції
                         У Х В А Л И В :
     Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва задовольнити частково.
     Рішення Господарського  суду  м  Києва  від  07.06.2005р.  та
ухвалу   Київського   апеляційного   господарського   суду     від
29.11.2005р.  у  справі   №   25/170-32/182  скасувати,  а  справу
направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
     Ухвала  набирає  законної  сили  з  моменту  проголошення   і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та  у  порядку,
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
 
     Головуючий
                             (підпис)
     Конюшко К.В.
     Судді
                             (підпис)
 
     Ланченко Л.В.
 
                             (підпис)
 
     Нечитайло О.М.
 
                             (підпис)
 
     Пилипчук Н.Г.
 
                             (підпис)
 
     Степашко О.I.
     З оригіналом згідно
     Суддя Вищого адміністративного суду України   К.В. Конюшко