ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Леонтович
К.Г., Чалого С.Я.
розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство
"Росток-Спаркс ЛТД" на постанову господарського суду м.Києва від
20 січня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного
господарського суду від 11 квітня 2006 року, у справі №
33/322-28/185-А за позовом ТОВ "Росток-Спаркс ЛТД" до Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ "Росток-Спаркс ЛТД" звернулось до суду з позовом до ДПI у
Солом'янському районі м.Києва про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень № 000105/2303/0 від 19.11.2003р.,
№000105/2303/1 від 23.12.2003р., № 000105/2303/2 від 02.03.2004р.,
№000105/2303/3 від 19.05.2004р., № 000110/2303/0 від 23.12.2003р.,
№000110/2303/1 від 02.03.2004р., № 000110/2303/2 від 19.05.2004р.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою господарського суду м.Києва від 20 січня 2006
року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного
господарського суду від 11 квітня 2006 року, в позові відмовлено.
В касаційній скарзі ТОВ "Росток-Спаркс ЛТД" просить скасувати
зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, посилаючись на
те, що судами порушено норми матеріального права.
В запереченні на касаційну скаргу ДПI у Солом'янському районі
м.Києва просить залишити судові рішення без змін, вважаючи їх
законним і обгрунтованими.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно акта
перевірки від 18.11.2003р. №100/23-311/21523972 встановлено
завищення позивачем валових витрат у III кв. 2000 року - II кв.
2003 року на 26960,79 грн., неправомірне включення до складу
податкового кредиту 5392,18 грн. Висновки акта перевірки в
зазначеній частині мотивовані тим, що позивач неправомірно включив
до валових витрат вартість амортизаційних відрахувань, сплачених
на користь АК "Росток" у складі орендних платежів, оскільки за
оперативним лізингом амортизаційні відрахування здійснюються
тільки орендодавцем. За цим епізодом перевіркою також виключено з
податкового кредиту суми податку на додану вартість, нараховані у
складі амортизаційних відрахувань. Крім цього, в акті вказується
про заниження позивачем податкового зобов'язання по податку на
додану вартість за травень 2003 року на 2120 грн. і завищення суми
бюджетного відшкодування на 1994 грн. внаслідок невідповідності
показників декларації по податку на додану вартість даним
бухгалтерського та податкового обліку підприємства.
На підставі зазначеного акта перевірки від 18.11.2003р.
№100/23-311/21523972 ДШ у Солом'янському районі м. Києва винесено
податкове повідомлення-рішення № 000105/2303/0, яким згідно з п.п.
"б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7, п. 10.3 ст. 10 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п.3.4 Наказу ДПА України від
30.05.1997 №166 "Про затвердження форми податкової декларації та
Порядку її заповнення та подання" позивачу визначено податкове
зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі
8313 грн., в тому числі 5542 грн. основного платежу та 2771 грн.
штрафних санкцій. В межах процедури адміністративного оскарження
зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін, у
зв'язку з чим відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення №
000105/2303/1 від 23.12.2003р., №000105/2303/2 від 02.03.2004р., №
000105/2303/3 від 19.05.2004р., які за змістом співпадають з
податковим повідомленням-рішенням № 000105/2303/0 від 19.11.2003р.
Також по відношенню до позивача відповідачем прийняті податкові
повідомлення-рішення № 000110/2303/0 від 23.12.2003р., №
000110/2303/1 від 02.03.2004р., № 000110/2303/2 від 19.05.2004р.,
у відповідності до яких позивачу на підставі п.п. "б" п.п.4.2.2
п.4.2 ст. 4 п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7,
п.10.3 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п.3.4 Наказу ДПА України від 30.05.1997 №166 "Про
затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення
та подання" позивачу визначено податкове зобов'язання по податку
на додану вартість у загальному розмірі 5106 грн., в тому числі
3404 грн. основного платежу та 1702 грн. штрафних санкцій.
Судами встановлено, що відповідно до договорів оренди від
29.12.2000р. № 24, від 28.12.2001р. № 22 та від 24.12.2002р. № 26,
укладених з АК "Росток", позивач отримав у користування приміщення
та обладнання. Як вбачається з тексту зазначених договорів,
позивач, крім орендної плати, встановленої сторонами у розмірі 17
грн. за 1 кв. м без ПДВ, зобов'язаний був сплачувати на користь
орендодавця компенсацію по податку за землю, амортизаційні
відрахування на передані в оренду приміщення та устаткування, а
також компенсацію по податку на майно. Орендні платежі, в тому
числі витрати по електро- та тепло енергії, водопостачанню,
компенсації податку за землю, а також амортизації будівель та
обладнання, на підставі виставлених рахунків-фактур сплачувались
позивачем на користь орендодавця та включалась ним до валових
витрат. Суми податку на додану вартість, сплачені у складі цих
платежів, відносились позивачем до податкового кредиту відповідних
звітних періодів. Розрахунки між сторонами по зазначених вище
договорах здійснені в повному обсязі.
Згідно п.п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в
редакції чинній на момент здійснення позивачем вищеназваних
господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу
(далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшою використання у власній господарській діяльності. До
складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих)протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.
5). Підпунктом 7.9.6 ст.7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що при передачі
майна в оперативний лізинг (оренду) орендодавець збільшує суму
валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму
нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового
періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Відповідно до ст.
16 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
від 16.12.1997
№123/97-ВР лізингові платежі можуть включати інші витрати
лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору
лізингу.
Згідно п.п. 8.1.1 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під терміном
"амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід
розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення
або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника
податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією
статтею. Амортизації підлягають витрати на: придбання основних
фондів та нематеріальних активів для власного виробничого
використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та
придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до
початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для
власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної
плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних
фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації
та інших видів поліпшення основних фондів (п.8.1.2 ст. 8 вказаного
Закону). Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні
цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника
податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з
дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та
вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або
моральним зносом (п.8.2.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Згідно п.п.8.5.1 п.8.5 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
балансова
вартість відповідної групи основних фондів не зменшується на
вартість основних фондів, які надаються платником податку в
оперативний лізинг (оренду). Виходячи з викладеного, при передачі
в оренду основних фондів вони залишаються на балансі орендодавця,
і саме орендодавець, як власник основних фондів, повинен
нараховувати амортизацію.
За таких обставин судові колегія погоджується з висновками
судів про те, що позивач неправомірно включав до складу валових
витрат амортизаційні відрахування на орендовані приміщення та
обладнання.
Згідно ч.1 ст.220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не
спростовують та не дають підстав вважати, що судами попередніх
інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм
матеріального чи процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Згідно ч.1 ст.214 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Підприємство "Росток-Спаркс ЛТД" відхилити, а постанову
господарського суду м.Києва від 20 січня 2006 року та ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006
року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: