Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.I.

суддів: Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.

при секретарі: Юденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2001-2004 роки, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2001-2004 роки.

Рішенням Дзержинського районного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1. 4318, 50 грн. та державне мито на користь держави в розмірі - 51 грн.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2006 року задоволено апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області. Рішення Дзержинського районного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2006 року, ОСОБА_1. звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення районного суду - залишити в силі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області зазначає, що постанова апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2006 року винесена без порушень норм матеріального чи процесуального права, на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду обставин справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення суду щодо правильності правової оцінки обставин у справі, застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії та інвалід 2-ої групи, звернувся до суду з позовом про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, яку недоотримав протягом 2001-2004 років.

Постанова суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції мотивована тим, що суми на оздоровлення постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи підлягають виплаті у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою ОСОБА_1. підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки як інваліду 2-ої групи у розмірі 26,70 грн. на рік.

Однак, з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) інвалідам 2-ої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі - п'яти мінімальних заробітних плат.

При цьому встановлений ще в 1996 році Постановою Кабінету Міністрів України (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не відповідає розміру такої допомоги, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік" (2896-14) з 1 липня 2002 року складав 165 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік.

Разом з тим, зазначені закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Навпаки, статтею 2 цього Закону передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування вищенаведених норм закону.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та відповідні статті законів України щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2001-2004 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року   (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплати на оздоровлення позивачу мають здійснюватись у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, встановленому статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Судом було встановлено, що за період 2001-2004 роки управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачувало позивачу компенсацію у розмірі 26,70 грн., що не відповідає вимогам Конституції України (254к/96-ВР) і зазначеного закону, а тому суд задовольнив вимоги позивача і стягнув на його користь за період 2001-2004 роки певну суму.

Разом з тим, суд першої інстанції, задовольнивши вимоги ОСОБА_1. у частині стягнення сум на оздоровлення за період 2001-2004 роки, застосував не ті розміри мінімальної заробітної плати, які були встановленні чинним законодавством.

Так, у період за який заявлені вимоги про стягнення виплат на оздоровлення, розмір мінімальної заробітної плати був таким:

118 грн.

01.07.2000-31.12.2001

Закон України №1766-III від 01.06.2000 (1766-14)

140 грн.

01.01.2002-30.06.2002

Закон України №2896-III від 13.12.2001 (2896-14)

165 грн.

01.07.2002-31.12.2002

Закон України №2896-III від 13.12.2001 (2896-14)

185 грн.

01.01.2003-30.11.2003

Закон України №372-IV від 26.12.2002 (372-15)

205 грн.

01.12.2003-31.08.2004

Закон України №380- IV від 26.12.2002 (380-15)

237 грн.

01.09.2004-31.12.2004

Закон України №1344- IV від 27.11.2003 (1344-15)

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з наведеного, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірки всіх доводів позивача і постановлення законного та обгрунтованого рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду Донецької області від 21 листопада 2005 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 17 лютого 2006 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недотриманих сум на оздоровлення за 2001-2004 роки повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім підстав, у строк та у порядку передбаченому статтями 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .