23 травня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого  адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: : Цуркана М.I.,

суддів:  Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районні м. Києва за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 в грудні 2003 року звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районні м. Києва. Просила зобов"язати відповідача ліквідувати присвоєний їй  ідентифікаційний номер та проставити в паспорті відмітку про наявність у неї права на здійснення будь-яких платежів без зазначення ідентифікаційного номера.

Свої вимоги мотивувала релігійними переконаннями та ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податку та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2004 року скаргу ОСОБА_1  було задоволено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2004 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва було відхилено, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2004 року залишено без змін.

Не погоджуючись із постановленими судовими рішеннями Державна податкова інспекція у Дарницькому районі  м. Києва звернулася з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постановлені судові  рішення судів першої та  апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) , відповідно до яких Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов"язкових платежів (далі - Державний реєстр) створюється для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, зобов"язаних сплачувати податки, збори, інші обов"язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону, передбачена можливість ведення обліку платників податку, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття податків та інших обов"язкових платежів, за раніше встановленими формами обліку платників податків та інших обов'язкових платежів.

Доводи касаційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки обрання альтернативної форми обліку платником податку - це право, надане громадянину Законом. Посилання суб"єкта оскарження на відсутність механізму внесення відміток в паспорти громадян не може бути перешкодою до реалізації прав платниками податків, закріплених  в Законі, та підставою для невиконання його вимог посадовими особами Державної податкової інспекції.

Крім того, п. 6 Положення "Про паспорт громадянина України" передбачає можливість внесення записів до паспорта, передбачених цим Положенням або законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) передбачено, що для осіб, які  через свої релігійні  або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше  встановлені форми обліку платників податків та інших обов"язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Крім того, будь-яких застережень щодо застосування норм  закону по відношенню до осіб, яким цей номер був присвоєний раніше, Закон не містить.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального і процесуального права, чинних на час розгляду справи, та дали належну правову оцінку обставинам у справі.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, КАС України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі  м. Києва залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2004 року  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .