К-22134/06 Про стягнення штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів - Текст документа

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 24.02.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2006р. у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" про стягнення штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовом до ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" про стягнення 694768 грн. 13 коп. штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів у 2001р. згідно ст.. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) .

Постановою господарського суду Запорізької області від 24.02.2006р. відмовлено в задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2006р. апеляційна скарга Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишена без задоволення, а постанова господарського суду Запорізької області від 24.02.2006р. - без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту України звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2004 році, для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників відповідних підприємств.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту Iнвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) (із змінами), робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій Iнвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 означеного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до п.2.1. Iнструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (z0464-98) , звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 - інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Як встановлено матеріалами справи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача у 2001р. складав 381 особу. Фактична чисельність інвалідів - штатних працівників, що працювали на підприємстві, склала 220 осіб, сума штрафних санкцій за нестворені 160 робочих місць складала 694768 грн. 13 коп.

Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що оскаржувані судові рішення законні і обгрунтовані, порушень норм матеріального чи процесуального права судами при розгляді цього спору допущено не було.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції помилково керувався ст. 250 ГК України (436-15) , оскільки Господарський кодекс України (436-15) , згідно розділу IХ Прикінцевих положень набрав чинності з 1 січня 2004р., а також правильно встановив факт порушення строку позовної давності.

Згідно ст. 71 ЦК України (435-15) ( в редакції 01.01.2004р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність), встановлюється в три роки, а ст. 76 визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Крім того, з 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) , тому спір повинен розглядатися за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 24.02.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2006р. - без змін.