К-22954/06 Про стягнення грошової допомоги на оздоровлення - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2003 року ОСОБА_1. звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за період з 2001 року по 2002 рік недоплачено 1 375 грн., які просив стягнути.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Авдіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами неправильно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. - інвалід третьої групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має право на щорічну допомогу на оздоровлення.

Частиною 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) особам, які стали інвалідами III групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачувалася в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно з вимогами частини 7 даної статті розмір мінімальної заробітної плати визначався на момент виплати. З 2006 року дію приведених норм права призупинено.

Таким чином, законом була передбачена кратність щорічної допомоги на оздоровлення в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, що склався на відповідний період, і не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і доплат, зокрема для осіб, які мають право на щорічну допомогу на оздоровлення.

Законами України в період 2001-2002 років встановлювався розмір мінімальної заробітної плати. Так з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року її розмір становив 118 грн., з 01січня 2002 року по 30 червня 2002 року - 140 грн., з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року - 165 грн.

У порушення вимог статей 86, 159,161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України суд належним чином не визначився з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернув увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірив можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з огляду на їх невідповідність нормам Закону щодо розміру щорічної допомоги на оздоровлення.

Про необхідність перевірки зазначених обставин було вказано в ухвалі касаційного суду, який скасовуючи судові рішення направляв справу на новий судовий розгляд.

Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи як у відповідності з вимогами частини 4 статті 338 ЦПК України (1618-15) , за якими переглядалася справа Верховним Судом України, так і відповідно до вимог частини 5 статті 227 КАС України (2747-15) , за яким повторно розглядалася справа.

Суд апеляційної інстанції на вказані порушення не звернув належної уваги й без достатніх підстав залишив без змін рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Авдіївського міського суду Донецької області від 02 березня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття обставин.