ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2007 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гончар Л.Я, Гордійчук М.П.,
Чалого С.Я.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за
касаційною скаргою прокурора м.Севастополя на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 березня
2006 року, у справі № 20-3/355 за позовом прокурора Ленінського
району м.Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського
міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до
приватного підприємства "Оливаш", про стягнення суми,-
ВСТАНОВИЛА:
Прокурор Ленінського району м.Севастополя звернувся до суду з
зазначеним позовом в інтересах держави в особі Севастопольського
міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП
"Оливаш" про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів в 2003 році.
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 08 грудня 2004
року позов задоволено. З ПП "Оливаш" на користь Севастопольського
міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів стягнуто
6895,83 грн. штрафних санкцій. Постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 22 березня 2005 року рішення
господарського суду м.Севастополя від 08 грудня 2004 року
скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі прокурор м.Севастополя просить скасувати
постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду
першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального
права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими радами, громадськими організаціями
інвалідів. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х
відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів,
зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри
зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи
працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати
інваліда.
Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995
року, № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
зі змінами та доповненнями, внесеними
постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19
( 19-2002-п ) (19-2002-п)
, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої
площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації,
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено
в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3).
Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до
державного статистичного звіту Форма № 10-ПI за 2003 рік ПП
"Оливаш" повинно було створити в 2003 році одне робоче місце для
працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що в 2003 році в ПП "Оливаш" працювали два
інваліди: ОСОБА_1 (IНФОРМАЦIЯ_1) та ОСОБА_2 (IНФОРМАЦIЯ_2).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної
інстанції дав вірну правову оцінку обставин у справі, правильно
застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм
процесуального права.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не
спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної
інстанції при розгляді справи допущені порушення норм
матеріального чи процесуального права.
Оскаржуване судове рішення ухвалені з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Згідно ч.1 ст.214 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу прокурора м.Севастополя відхилити, а
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22 березня 2006 року залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: