Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого  Смоковича М.I.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

за участі секретаря судового засідання Семяністої С.Л.,

представника прокуратури: Білик Л.С.,

представника Одеської міської ради та

Виконавчого комітету Одеської міської ради: Кіхтенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом  суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - приватного підприємця ОСОБА_1 (далі - СПД ФО ОСОБА_1) до Одеської  міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним пункту 3.2 договору на право забудови, пункту 6.2 Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, та  рішення Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року "Про затвердження "Правил забудови міста Одеси", провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами  заступника прокурора Одеської області, Одеської міської ради та виконавчого комітету  Одеської міської ради на постанову Господарського суду Одеської області від 29 травня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2006 року СПД ФО ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Одеської  міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним пункту 3.2 договору на право забудови від 30 вересня 2004 року, укладеного між виконавчим комітетом Одеської міської ради та ОСОБА_1, та такими, що не відповідають законам України пункт 6.2 Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, та  рішення Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року "Про затвердження "Правил забудови міста Одеси".

Постановою Господарського суду Одеської області від 29 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22 липня 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області, Одеська міська рада та виконавчий комітет  Одеської міської ради, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржувані рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення в частині визнання пункту 3.2 договору на право забудови від 30 вересня 2004 року, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що  між сторонами в указаній частині позову існує спір про право, який витікає з договірних відносин, що в свою чергу виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, якщо провадження за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

За правилами частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів в частині визнання пункту 3.2 договору на право забудови від 30 вересня 2004 року підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі.

Задовольняючи позов в частині визнання незаконними пункту 6.2 Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, та  рішення Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року "Про затвердження "Правил забудови міста Одеси" суди попередніх інстанцій виходили з того, що ці акти не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , законам України "Про основи містобудування" (2780-12) , "Про плату за землю", "Про планування і забудову територій", "Про систему оподаткування".

Такий висновок судів не відповідає нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оспорює законність пункту 6.2  Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, яким встановлено стягнення плати за право забудови, вважаючи, що це непередбачена законодавством плата за землю.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України (254к/96-ВР) органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

За змістом статті 22 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що міські ради мають право на затвердження місцевих правил забудови.

Отже, помилковим є висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність законодавству рішення Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року "Про затвердження "Правил забудови міста Одеси", оскільки воно затверджено компетентним органом в порядку та спосіб, які передбачені зазначеним законодавством.

Поряд з цими та з наведеними нижче підставами також помилковим є висновок названих судів щодо незаконності пункту 6.2 Правил забудови міста Одеси, яким встановлено стягнення плати за право забудови.

Статтею 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) визначено, що місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Тобто, місцевими правилами забудови визначаються певні особливості здійснення містобудування на окремо визначеній території. Отже, місцеві правила забудови є нормативно-правовим актом органів місцевого  самоврядування у сфері містобудування, що спрямований на регулювання здійснення містобудівної діяльності на території окремої територіальної громади і мають застосовуватися разом з іншими нормативно-правовими актами, виданими у сфері містобудування.

З частини 1 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) вбачається, що до повноважень виконавчих органів місцевих рад віднесена організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, а також шляхів місцевого значення. Тобто, органи місцевого самоврядування зобов'язані вживати заходи з забезпечення нормального функціонування міської інфраструктури, як за рахунок власних коштів, так і за рахунок коштів інших осіб.

Порядок та спосіб фінансування іншими особами вказаних заходів визначений статтею 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , відповідно до якої вихідними даними можуть визначаються також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, виконавчим комітетам відповідних міських рад надано право встановлювати вимоги до пайової участі замовників будівництва на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів. Указаний граничний розмір встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2000 року №1930 (1930-2000-п) та не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.

Пунктом 1.7 Правил забудови міста Одеси визначено основні етапи містобудівної діяльності по проектуванню і будівництву будинків і споруджень, якими є: узгодження місця розміщення об'єкта; підготовка вихідних даних для проектування; розробка, узгодження, експертиза й затвердження проектно-кошторисної документації; підготовка проекту відводу земельної ділянки; підготовка виконавчим комітетом і внесення на розгляд Одеської міської ради пропозицій по наданню земельних ділянок; оформлення і реєстрація документів, які посвідчують право на земельний ділянку для будівництва і експлуатації об'єкту; будівництво і прийняття об'єкту в експлуатацію.

За приписами пункту 4.2 Правил забудови міста Одеси вихідними даними для проектування є паспорт на проектування і завдання на проектування. Відповідно до пункту 4.4 цих Правил до складу паспорту на проектування входить: акт узгодження місця розміщення об'єкту, архітектурно-планувальне завдання, технічні умови місцевих служб по підключенню об'єкта до міських інженерних мереж, а також технічні умови органів ДАI УМВД України, управління інженерного захисту територій міста та розвитку узбережжя та інше.

З наведеного слідує, що плата за участь замовників в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів є обов'язковою, яка не залежить від її назви, визначеної відповідними органами місцевого самоврядування, в цьому випадку - плата за забудову земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій не врахували зазначених вище положень матеріального права, а тому прийшли до помилкового висновку, що пункт 6.2 Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, є незаконним.

За таких порушень норм матеріального права оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача, викладені в запереченнях, про те, що плата за забудову земельної ділянки є непередбаченою законодавством платою за землю, так як в дійсності це плата за участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, судами першої та апеляційної інстанцій лише порушені норми матеріального права, тому колегія суддів відповідно до правил ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) приходить до висновку щодо ухвалення в цій частині позовних вимог нового рішення про відмову в їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 223, 228, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області, Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 29 травня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року в цій справі скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання пункту 3.2 договору на право забудови від 30 вересня 2004 року, укладеного між виконавчим комітетом Одеської міської ради та ОСОБА_1,  -  з а к р и т и .

В задоволенні позовної заяви в частині визнання незаконними пункту 6.2 Правил забудови міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року, та  рішення Одеської міської ради №1716-ХХIУ від 26 вересня 2003 року "Про затвердження "Правил забудови міста Одеси"  в і д м о в и т и .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.