колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Курської А.Г.

Суддів: Горбань В.В., Шаповалової О.А.

При секретарі: Гребенніковій Н.О.

За участю прокурора: Штехбарт Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними, за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Ялта Автономної Республіки Крим - ОСОБА_2 на постанову Ялтинського міського суду Автономної Ремпубліки Крим від 31 липня 2006 року,

15 червня 2006 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними. Вимоги мотивовані тим, що висновком Державної служби охорони культурної спадщини від 07.04.2006 року ОСОБА_2 відмовлено в узгодженні відведення земельної ділянки площею 0,0050 га, яка розташована АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка розташована в охоронній зоні Місхорського парку-пам'ятнику національного значення і відповідно до постанови Ради Міністрів АР Крим від 16.11.1995 року № 330 (rb0330001-95) і на цій території будівництво нових об'єктів не передбачено, оскільки земельна ділянка входить в зону охоронюваного ландшафту. Зазначає, що постанова Ради Міністрів АР Крим від 16.11.1995 року правової реєстрації не має, була прийнята на підставі повноважень наданих Уряду АР Крим ч. 2 ст. 29 Закону України "Про охорону і використання пам'ятників історії та культури", однак, цей закон втратив силу в зв'язку з прийняттям Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 (1805-14) року. Зазначена постанова суперечить п. З ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", яка містить не безумовну заборону на здійснення містобудівних, архітектурних або ландшафтних перетворень будівельних, меліоративних, шляхових, земельних робіт на охоронюванних архітектурних перетвореннях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населенних місць, занесенних до списку історичних населених місць

Справа № 22-а-334/2007 р.

України, а лише на здійснення робіт без дозволу органу охорони культурної спадщини. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зона охоронюваного ландшафту встановлюється навколо пам'ятників. В районі земельної ділянки, яку просить відвести позивач відсутні будь-які пам'ятники. Просить визнати відмову Державної служби охорони культурної спадщини незаконною, визнати їх дії неправомірними та зобов'язати виконати необхідні дії по узгодженню ОСОБА_2 можливості відводу земельної ділянки площею 0,0050 га за адресою: вул. Алупкінське шосе, 28 в районі ГБК "Місхор" для будівництва та обслуговування індівідуального гаража.

Постановою Ялтинського міського суду від 31 липня 2006 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії Державної служби охорони культурної спадщини по видачі ОСОБА_2 висновку № 22-923/9 від 07 квітня 2006 року про неможливість відводу земельної ділянки площею 0,0050 га, розташованої АДРЕСА_1, для будівництва й обслуговування гаражу. Зобов'язано Державну службу охорони культурної спадщини, як суб'єкта владних повноважень, виконати необхідні дії по узгодженню ОСОБА_2 можливості відводу земельної ділянки площею 0,0050 га, розташованої АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування гаражу.

В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Ялта Автономної Республіки Крим - ОСОБА_2 просить постанову суду скасувати з ухваленням нової постанови про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають істотне значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і вимогам закону.

В поясненнях на апеляційну скаргу Державна служба з питань національної культурної спадщини приєдналася до апеляційної скарги заступника прокурора м. Ялта - ОСОБА_2, просить скасувати зазначену постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 просить постанову суду залишити без змін, вважає її законною, а апеляційну скаргу відхилити, як необгрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення прокурора, представника позивача, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи постанову про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо обґрунтованості позовних вимог, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи. Але при цьому не може погодитися з мотивами відмови в задоволенні позову, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських

функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням 35 сесії 4 скликання Корєїзської селищної ради від 02 лютого 2005 року ОСОБА_2 затверджені матеріали попереднього узгодження місця розташування і розміру додаткової земельної ділянки, дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки орієнтованою площею 0,0050 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, розташованої АДРЕСА_1. Цим же рішенням їй надано дозвіл на складання проекту відводу додаткової земельної ділянки орієнтованою площею 0,0050 га, розташованої за тією ж адресою (а.с. 18).

У процесі розробки проекту відводу земельної ділянки на виконання вимог ч. 9 ст. 118 ЗК України позивачкою отримані узгодження головного архітектора Ялтинського місьвиконкому, начальника Ялтинського міського управління земельних ресурсів, землевпорядника Корєїзської селищної ради, Головного лікаря Алупкінської СЕС, Управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону (а.с. 11-14, 20-22).

З висновків головного архітектора Ялтинського міськвиконкому № 05/420 від 27.02.2006 року слідує, що земельна ділянка, проект землеустрою якої розробляється ОСОБА_2, розташована згідно з Генпланом Великої Ялти, будівель за червоною лінією не має, ділянка в межі об'єктів, які потребують додержання санітарно-захисної зони, не підпадає (а.с. 20-22).

Державною службою охорони культурної спадщини 07.04.2006 року за № 22-923/9 ОСОБА_2 видано висновок про неможливість відведення зазначеної земельної ділянки. Цей висновок обґрунтований постановою Уряду Автономної Республіки Крим № 330 від 16.11.1995 (rb0330001-95) року "Про затвердження історіко-архітектурного опорного плану та комплексного охоронного зонування пам'ятників історії, культури та природи адміністративного району Великої Ялти, оскільки земельна ділянка входить у зону охоронюваного ландшафту (зона № 16), режим якої не передбачає будівництво нових об'єктів (а.с. 8).

Разом з тим, пункт 3 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", містить не безумовну заборону на здійснення містобудівних, архітектурних або ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до списку історичних населених місць України, а лише на здійснення робіт без дозволу органа охорони культурної спадщини.

Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що зона охоронюваного ландшафту встановлюється навколо пам'ятків.

Згідно зі статтями 2, 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначені зони повинні бути визначені топографічно.

Але у матеріалах справи відсутні докази того, що межі охоронної зони № 16 є винесеними в натурі на місцевості, існує картографічний матеріал, що дозволяє встановити розташування відповідних меж.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник прокуратури не надав доказів щодо місцезнаходження охоронної зони № 16, її межі та місцерозташування спірної земельної ділянки на складання проекту відводу якої позивачу дано дозвіл згідно з рішенням Корєїзської селищної ради.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Оскільки відповідачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, а саме - до зони охоронюваного ландшафту (зони № 16), також відсутні документи про включення спірної земельної ділянки до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землевпорядження та іншої проектно-планувальної документації, межі охоронної зони не визначені на місцевості в натурі, охоронне свідоцтво не видавалося, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей факт виключає можливість встановлення наявності зони охоронюваного ландшафту в районі спірної земельної ділянки.

Колегія суддів при вирішенні цієї конкретної справи також не може не врахувати наступні правові обставини.

Відповідно до статей 18, 47 Закону України "Про судоустрій України" єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

За результатами розгляду Ялтинським міським судом цивільної справи за позовом заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів та Верховної Ради України до Ялтинської міської ради, виконкому Ялтинської міської ради, комунального підприємства Ялтинське бюро технічної інвентарізації, ОСОБА_3 щодо земельного та спору про право власності в задоволенні позову відмовлено.

Зокрема, в позовній заяві, прокурора зазначалось, що Постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 16.11.1995 року № 330 (rb0330001-95) затверджені історико-архітектурний опорний план і комплексне охоронне зонування пам'ятників історії, культури і природи адміністративного району Великої Ялти. Спірна територія знаходиться в охоронній зоні № 15.

За результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою прокурора колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в ухвалі від 04.04.2006 року зазначила, що суд першої інстанції правильно вказав в рішенні на те, що постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 16.11.1995 року № 330 (rb0330001-95) , якою затверджені історико-архітектурний опорний план і комплексне охоронне зонування пам'ятників історії, культури і природи адміністративного району Великої Ялти і відповідно до якої спірна територія знаходиться в охоронній зоні № 15, не була виконана, так як межі охоронних зон не були визначені на місцевості, охоронні свідоцтва не видавалися.

У зв'язку з наведеним колегія суддів визнала недоведеним, що земельна ділянка, яка була виділена відповідачеві, знаходиться в межах зазначеного пам'ятника, так як представником позивача не представлено жодного облікового документу, складною частин ою або додатком якого є план-схема з встановленням меж на місцевості..

Верховний Суд України ухвалою від 20.06.2006 року /справа № 6-17027 ск 06/ за касаційною скаргою прокуратури Автономної Республіки Крим

відмовив у відкритті касаційного провадження по названій цивільній справі, посилаючись на те, що із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів вбачається, що скарга є необгрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Таким чином, Верховний Суд України в межах повноважень, в схожих правовідносинах с правовідносинами у справі, що переглядається в апеляційному порядку на теперішній час, висловив правову позицію щодо змісту матеріального та процесуального закону у спірних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що дії відповідача як суб'єкта владних повноважень з видачі ОСОБА_2 висновку № 22-923/9 від 07.04.2006 року про неможливість відводу земельної ділянки порушують права й охоронювані законом інтереси позивачки в одержанні земельної ділянки орієнтованою площею 0, 0050 га, розташованої АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування індивідуального гаражу та підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити певні дії.

Оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, однак неправильно застосовано матеріальний і процесуальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень на підставі п. 4 ст. 202 КАС України ухвалити нову постанову про задоволення позову ОСОБА_2

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 195, 196, 202, 207 КАС України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Ялта Автономної Республіки Крим ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року скасувати і ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Державної служби охорони культурної спадщини про визнання дій неправомірними задовольнити.

Визнати висновок голови Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-923/9 від 07.04.2006 року про неможливість відводу ОСОБА_2 земельної ділянки орієнтованою площею 0, 0050 га, розташованоїАДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування індивідуального гаражу протиправним.

Зобов'язати Державну службу з питань національної культурної спадщини виконати необхідні дії по узгодженню проекту відводу земельної ділянки орієнтованою площею 0, 0050 га, розташованої АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця з дня набдання нею законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України,