16 травня 2007 року у м. Києві колегія суддів Вищого  адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Цуркана М.I.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Олександрійської об"єднаної податкової інспекції за касаційною скаргою Олександрійської об"єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області  на рішення Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 20 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 квітня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 в січні 2004 року  звернувся до суду зі скаргою на дії Олександрійської об"єднаної податкової інспекції. Просив зобов"язати відповідача ліквідувати присвоєний йому  ідентифікаційний номер та проставити в паспорті відмітку про наявність у нього права на здійснення будь-яких платежів без зазначення ідентифікаційного номера.

Свої вимоги мотивував релігійними переконаннями та ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податку та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) .

Рішенням Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 20 січня 2004 року скарну ОСОБА_1 було задоволено. Зобов"язано Державну податкову адміністрацію України скасувати та виключити з єдиного державного реєстру ідентифікаційний номер, присвоєний ОСОБА_1, та зобов"язано Олександрійську об"єднану державну податкову інспекцію зробити в його паспорті відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 6 квітня 2004 року апеляційну скаргу Олександрійської об"єднаної податкової інспекції було задоволено частково. Рішення  Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 20 січня 2004 року в частині зобов"язання Державної податкової адміністрації України скасувати та виключити з єдиного державного реєстру ідентифікаційний номер, присвоєний ОСОБА_1, скасовано з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд. В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями Олександрійська об"єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області  звернулася з касаційною скаргою на рішення Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 20 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 квітня 2004 року, у якій просить скасувати постановлені судові  рішення судів першої та  апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов"язкових платежів" (320/94-ВР) , відповідно до яких Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов"язкових платежів (далі - Державний реєстр) створюється для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, зобов"язаних сплачувати податки, збори, інші обов"язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону, передбачена можливість ведення обліку платників податку, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття податків та інших обов"язкових платежів, за раніше встановленими формами обліку платників податків та інших обов'язкових платежів.

Доводи касаційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки обрання альтернативної форми обліку платником податку - це право, надане громадянину Законом. Посилання суб"єкта оскарження на відсутність механізму внесення відміток в паспорти громадян не може бути перешкодою до реалізації прав платниками податків, закріплених  в Законі, та підставою для невиконання його вимог посадовими особами Державної податкової інспекції.

Крім того, п. 6 Положення "Про паспорт громадянина України" передбачає можливість внесення записів до паспорта, передбачених цим Положенням або законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов"язкових платежів"  (320/94-ВР) передбачено, що для осіб, які  через свої релігійні  або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше  встановлені форми обліку платників податків та інших обов"язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Крім того, будь-яких застережень щодо застосування норм  закону по відношенню до осіб, яким цей номер був присвоєний раніше, закон не містить.

Поряд з цим апеляційний суд обгрунтовано зазначив про допущені судом першої інстанції порушення процесуального характеру в частині розгляду справи без участі представника Державної податкової адміністрації України при відсутності у справі даних про належне повідомлення її про час і місце судового зсідання відповідно до вимог ст.. 94 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, чинних на час розгляду справи, та дали належну правову оцінку обставинам у справі, а тому підстав для скасування постановлених по справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Олександрійської об"єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області  залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 20 січня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 6 квітня 2004 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України (2747-15) .