К-28805/06 Про стягнення до бюджету з відповідача заборгованості за бюджетною позичкою - Текст документа

В жовтні 2005 року Червоноградська Об'єднана Державна податкова Iнспекція (після реорганізації - ДПI у Сокальському районі Львівської області, далі по тексту - позивач) за поданням Відділення державного казначейства у Сокальському районі Львівської області звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Сокальський елеватор" (далі по тексту - відповідач) про стягнення до бюджету з відповідача заборгованості за бюджетною позичкою на загальну суму 446400,00 грн.

Правовою підставою для звернення до суду позивач вказав норми бюджетного законодавства, зокрема ст. 17 Бюджетного кодексу України (2542-14) та ст. 24 Закону України " Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15)

В ході розгляду справи суд першої інстанції залучив до участі у якості третьої особи на стороні позивача Відділення державного казначейства у Сокальському районі Львівської області

Постановою господарського суду Львівської області від 31.03.2006 року у справі № 5/2569-12/393, залишеною в силі Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у задоволенні позовних вимог Червоногвардійської ОДПI, третя особа на стороні позивача ВДК у Сокальському районі до ВАТ "Сокальський елеватор" про стягнення 446 400 грн. відмовлено повністю з мотивів не доведеності факту отримання відповідачем зерна від товаровиробників та подальшої не передачі цього зерна до держресурсів, як умови притягнення заготівельного підприємства до відповідальності. Відповідальність за своєчасність проведення розрахунків несуть Покупці за договорами постачання (держконтрактом) - с/г товаровиробники, а не заготівельне підприємство, а відтак, суди вважали, що, відсутні правові підcтaви для стягнення з ВАТ "Сокальський елеватор" суми бюджетної позички, яка не була повернута з вини товаровиробників.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 31.03.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року по справі №5/2569-12/393, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та на неправильну правову оцінку обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позов грунтується на тому, що листом Державного казначейства у Сокальському районі № 04-15/261 від 05.07.2005 року направленого на адресу Червоноградської ОДПI, повідомлено про те, що за ВАТ "Сокальський елеватор" по бюджетній позичці 1995-1997 років рахується заборгованість в сумі 446 400,00 грн., яка надавалась сільськогосподарським товаровиробникам у 1995-1997 роках. Зазначені правовідносини врегульовані постановою Кабінету Міністрів "Про стан підготовки до збиральних робіт і формування державного контракту на закупівлю зерна у 1995 році" від 31.05.95 р. N370 (370-95-п), постановою Кабінету Міністрів України від 2.03.96р. N323 (323-96-п) "Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції а 1996 рік", постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.97 р. N124 (124-97-п) (124-97-п) "Про задоволення державних потреб у зерні в 1997 році".

З метою виконання зазначених постанов були затверджені відповідні Порядки, а саме:

спільним наказом Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства сільського господарства і продовольства України від 12.07.95 р. N119/109/193 (20334-95), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.95 р. за N334/870, затверджено Порядок надання і повернення державної позички для фінансування державного контракту 1995 р. на поставку до державних ресурсів зерна, сортового і гібридного насіння зернових культур;

спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 11.04.96 N 72/113 (20265-96), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.06.96 за N265/1290, затверджено Порядок надання і повернення бюджетної позички на закупівлю продовольчого зерна, елітного і сортового насіння за державним замовленням 1996 року;

спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України,

міністерства фінансів України та Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 04.03.97 N70/54/18(20212-97), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.06.97 за №212/2016, затверджено Порядок надання бюджетної позички на закупівлю продовольчого

зерна і сортового насіння за державним замовленням 1997 року.

Відповідно до таких Порядків безвідсоткова бюджетна позичка надавалась фінансовим органом (рай (міськ) фінвідділом в 1995 р., відділенням державного казначейства в I996-1997 рр.) за трьохсторонніми угодами, укладеними цими органами з заготівельним (переробним) підприємством та сільгосптоваровиробником. Державним замовником на поставку продовольчого зерна до державних ресурсів був Мінсільгосппрод і ДАК "Хліб України", заготівельні та переробні підприємства і організації які мали укладати з товаровиробниками (виконавцями державного замовлення) державний контракт на закупівлю зерна. При цьому надання бюджетної позички рай(міськ)фінвідділами чи органами державного казначейства здійснювалось або шляхом авансування оплати витрат сільгоспотоваровиробників на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, насіння, міндобрив, засобів захисту рослин, запчастин, сільгосптехніки, витрат на капремонт техніки та погашення установам банків заборгованості по кредитах тощо на підставі поданих товаровиробниками документів (рахунків-фактур, товаротранспортних накладних та ін.), або шляхом надання позички у вигляді матеріально-технічних ресурсів, в т.ч. зерна і кормозбиральних комбайнів. Фінансові органи забезпечували облік укладених контрактів та надання авансів в розрізі товаровиробників та заготівельних організацій, а останні забезпечували окремий облік зерна, прийнятого від товаровиробників, і проводили остаточні розрахунки з ними за поставлене зерно після відшкодування товаровиробниками суми авансу. Контроль за виконанням держконтракту (держзамовлення) покладався на Міністерство сільського господарства і продовольства України, ДАК "Хліб України" і заготівельні організації, а за наданням та поверненням бюджетних позичок - на Міністерство фінансів України, фінансові органи, органи держказначейства. Відповідальність перед фінансовими органами за підсумками проведених ними документальних перевірок несли товаровиробники (за недопоставку зерна на суму отриманого авансу) та заготівельні організації (за неповернення бюджетних позичок).

Передача матеріальних добрив, паливо-мастильних матеріалів оформлялась трьохсторонніми актами приймання-передачі та згідно реєстрів. Згідно договорів, укладених між хлібоприймальними підприємствами та сільськогосподарськими товаровиробниками, на хлібоприймальні підприємства було покладено забезпечення приймання, зберігання та облік зерна в державні ресурси. Повернення позички здійснювалось хлібоприймальними підприємствами по мірі реалізації продукції.

Однак, повернення бюджетних позичок протягом 2001-2005 років ВАТ "Сокальський елеватор" не проводилося. Одночасно, ВАТ "Сокальський елеватор" не подавало звітність у відділення Державного казначейства у Сокальському районі, у зв'язку з чим ВДК звернулося з листом-вимогою надавати звітність та підписати акт інвентаризації заборгованості, на що одержало відповідь щодо відсутності за даними бухгалтерського обліку та аудиторського висновку станом на 01.08.2004 року у ВАТ "Сокальський елеватор" заборгованості по бюджетних позичках за державним замовленням, а відтак і щодо відсутності підстав подачі довідок та звітів.

Судами, зокрема встановлено, що Державне підприємство "Сокальський елеватор", з якого на підставі Наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 10.08.1998 року № 889 утворилося відкрите акціонерне товариство, було заготівельним підприємством та здійснювало облік грошових коштів, отриманих сільськогосподарськими товаровиробниками у вигляді авансів, та здійснювало облік зерна, отриманого від останніх на виконання держконтракту (держзамовлення), чим пояснюється наявність у відділення державного казначейства звітів та довідок про використання та повернення бюджетної позички.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо неправомірності вимоги податкової інспекції стягнути до бюджету з відповідача суми заборгованості за бюджетною позичкою виходячи з наступного:

Підпунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) встановлено, що до функцій державних податкових інспекцій в районах у містах належить подача до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) від 26.12.2002 (зі змінами та доповненнями) в 2005 році органи державної податкової служби України визнані органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками.

Червоногвардійська ОДПI з вернулася до господарського суду із позовом про стягнення до бюджету з відповідача заборгованості за бюджетною позичкою на загальну суму 446400,00 грн.

Статтею 17 Бюджетного кодексу України (2542-14) встановлено, що Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників та їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно в межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів по боргу.

Відповідно до ч.4 ст.17 Бюджетного кодексу України (2542-14) , у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та прострочення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Таким чином, ч.4 ст.17 цього кодексу встановлює механізм стягнення бюджетної заборгованості, в тому числі з позичок із державного бюджету, безвідносно від строків виникнення такої заборгованості. Ця норма є процедурною та регулює порядок стягнення бюджетної заборгованості, існуючої на момент її дії.

Порядок стягнення невнесених у строк податків і неподаткових платежів встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , зокрема ст. 6-11, а п. 15.2 ст. 15 встановлені граничні строки стягнення податкового боргу.

Поширення законодавцем на стягнення заборгованості з позичок, наданих із державного бюджету, порядку стягнення податкового боргу дає підстави для висновку про застосування в процедурі стягнення вказаної заборгованості встановлених законом порядку та граничних строків стягнення податкового боргу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ВАТ "Сокальський елеватор" своєчасно подавав податкові декларації за період, коли на думку податкової інспекції виникло зобов'язання по бюджетних позичках (кінцевий термін повернення позичок відповідно до Порядків 01.09.1996., 01.09.1997р., 01.09.1998р.) Протягом 1999 - 2006 років податковими інспекціями не нараховувалось податкове зобов'язання на суму заявленого позову і не направлялись податкові вимоги про сплату суми бюджетної позички. Актами перевірок податковими органами протягом вищезазначеного періоду ВАТ "Сокальський елеватор" не зафіксовані факти порушень бюджетного законодавства та не встановлено наявність бюджетної заборгованості останнього перед Державним бюджетом.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в країні" (996-14) , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні надатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення.

Нормою ст. 1 вище зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Як встановлено судами, первинні документи, які фіксували отримання державної позички сільськогосподарськими товаровиробниками, були лише у сільськогосподарських товаровиробників, яким відповідач згідно умов договорів не являється.

На вимогу судів попередніх інстанцій, первинні бухгалтерські та банківські документи, які б підтверджували надання позички і, відповідно, перерахування і отримання суми бюджетної позики безпосередньо ВАТ "Сокальський елеватор" ні органом податкової інспекції, ні органом державного казначейства не надано. Подані відділенням державного казначейства у м. Сокаль копії договорів за 1997 рік, зокрема, про надання бюджетної позички для авансування закупівлі зерна та про купівлю за державним замовленням, документально не підтвердили їх виконання, а тому суди дійшли правильного висновку, що вони не можуть бути прийняті як докази реального виконання сторонами зобов'язань за цими договорами і, відповідно, отримання заготівельним підприємством - відповідачем, бюджетної позички на суму позову.

Суд касаційної інстанції також погоджується, що обов'язку заготівельного підприємства повернути позичку передує обов'язок товаровиробника, який є безпосереднім отримувачем авансу поставити в державні ресурси зерно (насіння) в кількості, що відповідає сумі отриманого авансу, для його послідуючої реалізації заготівельним підприємством та отримання ним виручки, за рахунок якої і здійснюється погашення позички.

Одночасно, особами, відповідальними за виконання державного контракту є сільськогосподарські товаровиробники (фермерські господарства), а не заготівельне підприємство, а тому відповідальність за поставку зерна за держконтрактом несе товаровиробник, а не заготівельне підприємство.

Таким чином, у Відділення державного казначейства в Сокальському районі відсутні правові підстави вимагати від ВАТ "Сокальський елеватор" проведення розрахунків за товарно-матеріальні цінності та грошові кошти, які були отримані сільськогосподарськими товаровиробниками, і за які вони не провели розрахунків.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Львівської області від 31.03.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року по справі №5/2569-12/393 такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суди дали правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №5/2569-12/393.