Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого Смоковича М.I.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Чумаченко Т.А., Штульмана I.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за скаргою ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва (далі - УПФУ в Святошинському районі м. Києва) з участю Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві як заінтересованої особи, на неправомірні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2004 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд зі скаргою на дії УПФУ в Святошинському районі м. Києва.

Вимоги обгрунтовувала тим, що за положеннями статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) вона як пенсіонер за віком має отримувати пенсію не нижче прожиткового мінімуму, розмір якого в 2002 та 2003 роках встановив 342 грн. Однак суб'єкт оскарження призначив їй пенсію в значно меншому розмірі ніж розмір прожиткового мінімуму.

Просила визнати дії суб'єкта оскарження неправомірними та визнати за нею право на отримання з грудня 2003 року пенсії у розмірі прожиткового мінімуму.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 7 липня 2004 року скаргу задоволено частково та постановлено:

Визнати дії УПФ України в Святошинському районі м.Києва щодо виплати у грудні 2003 року пенсії за віком, що є основним джерелом існування, ОСОБА_1. в розмірі нижчому від 268 грн. неправомірними;

Визнати за ОСОБА_1 конституційне право на отримання у грудні 2003 року пенсії за віком, що є основним джерелом існування, в розмірі прожиткового мінімуму 268 грн.

В решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано та задоволенні вимог заявниці відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, закріплені в законах України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік і на 2003 рік" (2780-14) та "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) , мотивуючи тим, що ці закони не регулюють питання визначення розміру пенсії.

Такий висновок не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах у справі.

Згідно частини 3 статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З матеріалів справи видно, що позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав виходячи з наведених норм Конституції України (254к/96-ВР) .

Однак, суд апеляційної інстанції не спростував покликання позивачки на норми Конституції та, відмовляючи в позові, не обгрунтував свій висновок щодо не прийняття цих доводів до уваги.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови №9 (v0009700-96) від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", з якого слідує, що оскільки Конституція України (254к/96-ВР) , як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Оскільки за положеннями частини 3 статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) однією з умов визначення пенсії, яка має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, є те, щоб пенсія була основним джерелом існування, то судам при вирішення цього спору необхідно було встановити обставини щодо наявності такої умови.

Однак, суди попередніх інстанцій не перевірили наведених вище обставин, чим неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи.

За таких порушень підлягає скасуванню й рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що відповідно до правил частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції в порядку касаційного провадження не може досліджувати докази та встановлювати обставини у справі, що не були встановлені в судовому рішенні, то справу необхідно направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 7 липня 2004 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2004 року скасувати та направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.