Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Полинько Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснодонського міського управління праці та соціального захисту населення Луганської області, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1. на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 2 березня 2005 року

у с т а н о в и л а :

У червні 2004 року ОСОБА_2. звернувся в суд з позовом до Краснодонського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення, передбаченій Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) від 28.02.1991 № 796-ХII.

Зазначав, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, інвалідом 2-ої групи, а тому, відповідно до статті 48 зазначеного Закону, має право отримувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що відповідач протягом 1996 - 2003 р.р. виплат не здійснював, а розмір мінімальної заробітної плати визначається моментом виплати (з 1 грудня 2003 року це 205 грн.), то виникла заборгованість на суму 7 986,40 грн., яку просив стягнути на його користь.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 грудня 2004 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 2 березня 2005 року в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 учасник ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ої категорії, інвалід 2-ої групи, а компенсація на оздоровлення виплачувалась йому в розмірі 26,70 грн.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що передбачені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) виплати на оздоровлення здійснюються у порядку і розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто позивачу, як інваліду 2-ої групи, щорічно підлягало до виплати 26,70 грн.

Проте погодитись з такими висновками не можливо.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзаців 3, 4 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) щорічна допомога інвалідам 2-ої групи виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) від 26.12.2002 р. № 372-IV розмір мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2003 року становить 205 грн. на місяць.

Обмежень для застосування розміру мінімальної заробітної плати, у тому числі з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Закон не містить.

Встановлений у 1996 році постановою КМУ "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалого часу не змінювався і не відповідає розміру встановленому іншими законами України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами суди, при вирішенні даного спору, мали застосовувати статтю 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та відповідні положення законів, якими встановлювалась мінімальна заробітна плата, а не Постанову КМУ "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , відповідач повинен виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

Оскільки порушення судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а судами неповно встановлено у яких розмірах і за які періоди ОСОБА_1. здійснювались виплати, то відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 223, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 2 березня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .