К-6792/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення яким визначено суму штрафу за несвоечасну сплату податкових зобов'язань - Текст документа

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.10.-22.10.2004р.

у справі № 2-16/9152-2004

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма по експлуатації і будівництву підземних об'єктів"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПI у м.Сімферополі від 17.12.2003 р. №0002722602/0, яким визначено суму штрафу в розмірі 1295443,00 грн. на підставі пп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі - Закон України №2181), за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.10.-22.10.2004 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р., позов задоволено повністю.

На судові рішення відповідачем подано касаційну скаргу, у якій ставиться питання про їх скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав, представника у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Справу розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст.221 КАС України (2747-15) .

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено у справі, 15.12.2003 р. відповідачем проведена перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при відчуженні майна за період з 01.01.2000 р. по 01.07.2003 р., за результатами якої складено акт № 36/35-30.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.8.6 ст.8 Закону України №2181 (2181-14) в частині операцій по відчуженню активів, які підлягають погодженню з державними податковими органами у листопаді 2001 р. в сумі 2000 грн., в квітні 2002 р. в сумі 410000 грн., в червні 2002 р. в сумі 883443 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0002722602/0 від 17.12.2003 р., яким визначено суму штрафу в розмірі 1295443,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент виникнення податкової застави 09.02.1999 р. податковий борг позивача складав 694,77 грн. згідно повідомлення №1823/24-0 від 09.02.1999 р.

Податкова застава, як спосіб забезпечення погашення платником податків заборгованості, була передбачена Указом Президента України від 04.03.1998 р. "Про заходи по підвищенню відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами".

Згідно витягу з Державного реєстру застав рухомого майна, податкова застава рухомого майна та майнових прав виникла 09.02.1999 р., зареєстрована 24.01.2000 р. за № 73279, запис дійсний до 23.01.2005 р.

Відповідно до приписів Закону України №2181 (2181-14) податковий борг, який виник станом на 31.12.1999 р. і не сплачений на 21.02.2001 р., підлягав списанню, а тому на дату відчуження майна позивач не мав податкового боргу.

Оскільки податковий борг підлягав списанню станом на 31.12.1999 р., суди дійшли висновку, що податкова застава була припинена згідно ст.7 Указу Президента України від 04.03.1998 р. (167/98) "Про заходи по підвищенню відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами", а тому у позивача відсутній обов'язок по отриманню згоди податкового органу на відчуження майна.

Крім того, суди вважають, що відповідачем не доведено, що позивач був належно повідомлений про знаходження майна та майнових прав в податковій заставі.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія не може погодитись.

Відповідно до пп.18.1.1 п.18.1 ст.18 Закону України №2181 (2181-14) списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31.12.1999 р. та не сплачений на день набрання чинності цією статтею (21.02.2001 р.).

Як слідує з пояснень відповідача, від'ємна сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2001 р. в сумі 132644 грн., відображена в картці особового рахунку позивача 20.02.2001 р., була перекрита сумою податкового зобов'язання в розмірі 566119 грн., визначеного позивачу на підставі акту документальної перевірки №134/26-5 від 14.03.2001 р.

Згідно карток особового рахунку позивача по податку на землю, прибутковому податку, штрафним санкціям, податковий борг, визначений в повідомленні №1823/24-0 від 09.02.1999 р. був погашений в наступних податкових періодах, однак заборгованість в інших сумах, згідно проведених нарахувань на підставі декларацій платника податків, продовжувала існувати, так як податкові зобов'язання постійно погашались позивачем несвоєчасно, внаслідок чого, замість погашеної заборгованості минулого податкового періоду виникала заборгованість за наступний період, а також нараховувалась пеня за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Податковий борг виникав і погашався ланцюгом, і на момент набрання чинності ст.18 Закону України №2181 (2181-14) податковий борг, який виник станом на 09.12.1999 р., за позивачем не рахувався.

Податковий борг, який мав позивач станом на 21.02.2001 р., виник після 31.12.1999 р. та продовжував існувати на момент звернення позивача до суду та обумовив безперервне знаходження активів платника податків в податковій заставі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, судами не дана належна оцінка доводам відповідача, картки особових рахунків позивача з податку на додану вартість, податку на землю, штрафним санкціям за 2000, 2001 рік не досліджувались, висновки, що позивач не був належно повідомлений про знаходження майна та майнових прав в податковій заставі зроблені без посилань на правову норму.

Не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.10.-22.10.2004 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.