Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

при секретарі судового засідання Семяністій С.Л.,

за участі представника позивача -ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 (далі - ПП ОСОБА_1) до Запорізької митниці та Управління Державного казначейства у Запорізькій області про визнання не чинним рішення та стягнення 8056,38 гривень, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Запорізької митниці та Управління Державного казначейства у Запорізькій області на постанову Господарського суду Запорізької області від 20 квітня 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25 липня 2006 року,

У лютому 2006 року ПП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької митниці та Управління Державного казначейства у Запорізькій області про визнання не чинним рішення та стягнення 8056,38 гривень.

Вимоги обґрунтовував тим, що незаконним рішенням Запорізької митниці завищено митну вартість товару по вантажній митній декларації №112000003/5/209448 від 30 листопада 2005року, що призвело до надмірної сплати ПП ОСОБА_1. митних платежів у сумі 8056,38 гривень.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 20 квітня 2006 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Запорізького Апеляційного господарського суду від 25 липня 2006 року апеляційну скаргу Запорізької митниці залишено без задоволення, апеляційну скаргу Управління Державного казначейства України в Запорізькій області задоволено частково.

У касаційній скарзі Запорізька митниця, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Управління державного казначейства у Запорізькій області у касаційній скарзі просить частково скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення судових витрат з Державного бюджету України.

Запорізька митниця, у запереченнях на касаційну скаргу, просить залишити без задоволення касаційну скаргу Управління державного казначейства у Запорізькій області.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ПП ОСОБА_1 20 січня 2005 року уклав з компанією "Vaghasia Trading PVT. LTD" контракт №2, на виконання якого 7 листопада 2005 року в зону митного контролю Запорізької митниці приватному підприємцю ОСОБА_1 надійшов товар (кунжут очищений 19000,0кг) на загальну фактурну вартість 17100,0 доларів США. В цей же день ПП ОСОБА_1 надав Запорізькій митниці ВМД №11200003/5/208911 з метою митного оформлення в режимі імпорту кунжуту очищеного 19000,0кг., із зазначенням митної вартості. Митна вартість була визначена за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, зокрема застосовано метод №1, як це передбачено статтею 266 Митного кодексу України. Відповідно до цієї декларації митні платежі повинні становити 38170,41 грн., що складається з ввізного мита в сумі 17271,0 грн., митного збору в сумі 172,71 грн. та ПДВ в сумі 20725,20 грн.

Однак, Запорізька митниця відмовила в митному оформленні товару згідно поданої позивачем ВМД та одночасно здійснила митну оцінку товару за методом №3, де митна вартість була визначена за методом визначення вартості щодо подібних (аналогічних) товарів.

30 листопада 2005 року, у зв'язку з ризиком втрати якості продуктів харчування, позивачем було подано вантажну митну декларацію № 112000003/5/209448 з митною оцінкою товару, визначеною митним органом за методом № 3, та заявлено незгоду з рішенням митного органу.

Задовольняючи позов суди виходили з наступного.

Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, та порядок їх застосування, визначено статтею 266 глави 47 Митного кодексу України (92-15) , відповідно до якої, основним методом є метод №1 - визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Лише у випадках, коли основний метод не може бути використано, застосовується послідовно кожен з методів, перерахованих в частині 1 статті 266 Митного кодексу України. Тобто, послідовність застосування різних методів оцінки митної вартості товару означає, що вичерпавши усі можливості для встановлення рівня митної вартості товару за одним методом, митний орган має послідовно застосовувати й інші методи.

При цьому, стаття 267 Митного кодексу України визначає обов'язкове використання методу №1 у випадку використання декларантом відомостей підтверджених документально. Митницею не конкретизовано, яких саме документів не надав позивач для підтвердження заявленої митної вартості товару, доказів витребування митним органом додаткових документів відповідачем до суду також не представлено. Крім того, Запорізька митниця відразу скористалася ціновою інформацією, тобто, фактично застосувала метод №3, проігнорувавши інші методи та не дослідивши у повній мірі усі обставини, які впливали на рівень ціни, заявленої позивачем.

Застосування митницею методу №3 призвело до завищення митної вартості товару по ВМД №112000003/5/209448 від 30 листопада 2005року, що призвело до надмірної сплати позивачем митних платежів у сумі 8056,38 гривень.

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи та не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права.

Так, судами попередніх інстанцій не враховано та не дано відповідної правової оцінки, що відповідач відмову у застосуванні методів 1 та 2 обгрунтував, про що зазначив у митній декларації (а.с.22).

Крім того, судами не враховано, що відповідно до статті 259 Митного кодексу України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень Митного Кодексу (92-15) .

Згідно зі статтею 265 Митного кодексу України Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Виходячи з наведених положень матеріального права, відповідач мав повноваження зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, на відміну від способу, який використав позивач.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що митна вартість товару, яка визначена позивачем, і митна вартість, визначена відповідачем, суттєво відрізняються. Однак суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про стягнення надмірно сплачених митних платежів, не зробили відповідних висновків про правильність визначення митної вартості товару позивачем.

За таких порушень норм матеріального та процесуального права оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, що відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не дозволено суду касаційної інстанції, тому справу необхідно направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Запорізької митниці та Управління Державного казначейства у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 20 квітня 2006 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25 липня 2006 року скасувати та направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.