К-1351/06 Про порушення права захисника на побачення із засудженим - Текст документа

провівши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_1,-представника ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2003 року і на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2003 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії Державного Департаменту України з питань виконання покарань та Управління Державного Департаменту з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області, щодо порушення права захисника на побачення із засудженим,-

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії Державного Департаменту України з питань виконання покарань та Управління Державного Департаменту у місті Києві та Київській області з питань виконання покарань. Заявник вказав, що він є батьком засудженого ОСОБА_3, захисником якого він був допущений при розгляді судом кримінальної справи. Зазначав, що начальник Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань міста Києва та Київській області і начальник Державного Департаменту України з питань виконання покарань, 28 березня 2003 року та 23 квітня 2003 року, відповідно, відмовили йому в побаченні з підзахисним ОСОБА_3, з мотивів положень ст.40 Виправно-трудового Кодексу України, згідно якої для одержання юридичної допомоги засуджені, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, за їх письмовою заявою або за заявою їх близьких родичів чи представників громадськості, можуть мати побачення з адвокатом. Посилаючись на положення ст.24, ст.44, п.1 ч.2 ст.384 КПК України (1001-05) , в яких вживається термін "Захисник", ст.59 Конституції України (254к/96-ВР) та вважаючи, що дії суб'єктів оскарження з посиланням на ст.40 ВТК України створюють перешкоду для реалізації його конституційних прав і є неправомірним, заявник просив зобов'язати їх усунути допущені порушення його права на побачення з засудженим до позбавлення волі ОСОБА_3 і надати йому побачення як захиснику.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2003 року, в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1, - представник ОСОБА_2, подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який своїм листом від 06 жовтня 2005 року передав її разом зі справою для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2007 року касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження. У касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення у зв'язку з порушенням при розгляді справи норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 грудня 2002 року, ОСОБА_3 був засуджений за ч.3 ст.185 КК України (2341-14) на шість років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду від 29 травня 2002 року Черних В'ячеслав Михайловича,- батько засудженого, був допущений до участі в справі в якості захисника.

Визнаючи дії суб'єктів оскарження щодо відмови в наданні побачення заявнику з засудженим ОСОБА_3 правомірними, суд правильно виходив з того, що порядок надання побачень з засудженим передбачений ст.ст.39, 40 ВТК України.

Статтею 39 ВТК України визначено порядок побачень засуджених з родичами. Згідно ст.40 ВТК України для одержання юридичної допомоги засудженому надається побачення з адвокатом після пред'явлення ордера і відповідного посвідчення адвоката. Ці побачення не зараховуються до числа побачень, встановлених ст.39 ВТК України. Надання побачення засудженому з захисником, який був допущений судом до участі в розгляді справи, законодавством, що визначає умови і порядок відбування покарання та діяльності органів, які виконують вироки судів, не передбачено.

Таким чином, висновок суду щодо правомірності дій суб'єктів оскарження і відсутності порушення права засудженого на захист та прав заявника відповідає матеріалам справи та вимогам закону, рішення судів по даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1, - представника ОСОБА_2, - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 червня 2003 року і ухвалу апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2003 року та ухвалу апеляційного суду - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає. Згідно ст.ст.236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.