ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I. (доповідач),
Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за позовом Державної податкової інспекції
в м. Краматорську Донецької області до ОСОБА_1про стягнення
заборгованості перед бюджетом, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2004 р. ДПI в м. Краматорську Донецької області
звернулося до суду із вказаним позовом.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що відповідач у
вказаний період отримував прибуток як за основним, так і не за
основним місцем роботи, про що надав у ДПI в м. Краматорську
декларації про доходи.
Згідно вказаних декларацій, відповідач отримав
оподатковуваний доход у 2001 році в сумі 17280 грн., а в 2003
році - 20369,16 грн.
В своїх позовних вимогах про перерахунок прибутку позивач
посилався на те, що відповідач ОСОБА_1, як фізична особа, що мала
сукупний прибуток з різних джерел, повинен був сплатити податок
згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
по сукупному річному доходу з
урахуванням положень Указу Президента України "Про збільшення
неоподаткованого мінімуму та ставки прогресивного оподаткування
доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
.
У відповідності із п.1 б ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
податковою
інспекцією було проведено перерахунок прибуткового податку по
фактично отриманому сукупному річному прибутку, на підставі чого
відповідачу було визначено суму донарахованого податку за 2001 рік
в розмірі 506,00 грн. та за 2003 рік в розмірі 992,00 грн., а
всього - 1498 грн.
Iз вказаних сум податку відповідачем було фактично сплачено
лише 50,00 грн. і сума заборгованості склала 1448 грн., за
несвоєчасну сплату податку до нього застосовано штрафні санкції в
розмірі 7,10 грн. Таким чином, всього заборгованість ОСОБА_1
перед бюджетом склала 1455,10 грн., яка на час звернення до суду
не сплачена.
Враховуючи викладене, ДПI у м. Краматорську просила стягнути
з ОСОБА_1 1455 грн. заборгованості перед бюджетом за 2001 і 2003
роки.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від
24 січня 2005 року у задоволені позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 квітня
2005 року вказане рішення міського суду скасовано, позов ДПI в м.
Краматорську задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав
касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі
рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Судами було встановлено, що ОСОБА_1 у 2001 році отримав за
основним місцем роботи 10570 грн. доходу та 6710 грн. доходу за
сумісництвом, з яких відповідно утримано 1938,60грн. і 1342 грн.
прибуткового податку. У 2003 році відповідач отримав 11796,16 грн.
заробітної плати за основним місцем роботи та 8600 грн. плати за
роботу за сумісництвом, з яких утримано, відповідно, 2178,60 грн.
та 1720 грн. прибуткового податку.
Також встановлено, що сума податку з доходів отриманих
відповідачем не за основним місцем роботи визначена за ставкою у
20 відсотків.
Скасувавши рішення суду першої інстанції і задовольнивши
позов податкової інспекції, апеляційний суд правильно виходив з
того, що сукупний річний доход відповідача отриманий у 2001 і 2003
році, з врахуванням доходу не за основним місцем роботи, яка є
постійним видом діяльності, повинен оподатковуватися за правилами
розділу IУ Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992
року "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
за ставками
визначеними пунктом 1 статті 7 Декрету, з урахуванням положень
Указу Президента України "Про збільшення неоподаткованого мінімуму
та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
, тобто за ставкою у 40 відсотків.
Стаття 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює рівні
конституційні права і свободи громадян та їх рівність перед
законом, а стаття 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
-
обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,
встановлених законом.
Принципи побудови системи оподаткування, види податків,
зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування і
використання, перелік платників податків та об'єктів
оподаткування, як і відповідальність за порушення податкового
законодавства, визначаються Законом України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25 червня 1991 року (в редакції
Закону від 19 лютого 1997 року з наступними змінами).
Згідно зі ст.ст. 3, 4, 14 зазначеного Закону громадяни
зобов'язані сплачувати податок з отриманих доходів виходячи,
зокрема, з принципу соціальної справедливості - шляхом
запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму
доходів громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
Починаючи з 01 січня 1993 року, громадяни сплачували
прибутковий податок у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
від 26
грудня 1992 року, яким визначено платників прибуткового податку,
об'єкти і ставки оподаткування.
Стаття 2 Декрету визначила, що об'єктом оподаткування у
громадян є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік.
Так, пункт 1 ст. 7 Декрету передбачав сплату прибуткового
податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем
основної роботи (служби, навчання), тобто з доходу, отриманого в
результаті основної, систематичної діяльності громадянина, що
носить постійний характер, який обчислюється за ставками
прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом
Президента України "Про збільшення неоподаткованого мінімуму та
ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13
вересня 1994 року № 519 ( 519/94 ) (519/94)
(зі змінами від 03 лютого 1995
року № 100, від 21 листопада 1995 року № 1082).
Максимальна ставка податку за цим Указом з доходу в розмірі
понад 100 неоподаткованих мінімумів - податок з доходу в розмірі
100 неоподаткованих мінімумів плюс 40 відсотків від суми, що
перевищує доход у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів.
Доход громадян, які не мають постійного місця проживання в
Україні, і аналогічно до нього - доход, який отримують громадяни
не за місцем основної роботи (за сумісництвом, за виконання
разових робіт тощо) - тобто додатково отриманий доход за виконання
робіт, які не є постійним видом діяльності громадянина і основним
джерелом отримання ним доходу, оподатковується відповідно до п. 3
ст. 7 Декрету в розмірі 20 відсотків.
Таким чином, Декретом, окрім як у п. 1 ст. 7, не встановлено
інших ставок для обчислення прибуткового податку із сукупного
оподатковуваного доходу громадян. Оскільки чинним законодавством
передбачена тільки одна шкала ставок для обчислення прибуткового
податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, вона
повинна застосовуватись до всіх об'єктів оподаткування, в тому
числі й до того доходу, об'єктом оподаткування якого є також
сукупний оподатковуваний доход за календарний рік.
В розділі I Декрету, відповідно до положень Указу Президента
України від 13 вересня 1994 року, закладено принцип рівного
підходу до оподаткування доходів всіх громадян, які мають постійне
місце проживання в Україні, незалежно від джерел отримання цих
доходів, який реалізується шляхом обчислення податку із сукупного
річного доходу, який складається з місячних сукупних
оподатковуваних доходів за ставками прогресивного оподаткування
при дотриманні відповідних гарантій (неоподаткований мінімум та
виключення деяких виплат з переліку оподатковуваних доходів -
ст.ст. 5, 6 Декрету).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом
апеляційної інстанції прийнято законне і обгрунтоване рішення, під
час розгляду справи порушень норм матеріального чи процесуального
права ним допущено не було.
Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом
висновків не спростовують, а тому оскаржуване судове рішення
повинно залишатися без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення
апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2005 року без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :