Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.I.,

суддів:  Лиски Т.О., Панченка О.I., Мироненка О.В., Штульмана I.В.,

при секретарі Мацюк Т.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та представника відповідача Чайки I.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2006 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації про визнання розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації недійсним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -

встановила:

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом  до голови Одеської обласної державної адміністрації Цушка В.П про визнання недійсним його розпорядження від 19 січня 2006 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади IНФОРМАЦIЯ_1", поновлення на роботі з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.

09.03.2006 року позивач уточнив позовні вимоги, вказавши належним відповідачем Одеську обласну державну адміністрацію, а у якості третьої особи голову Одеської облдержадміністрації Цушка В.П.

В обгрунтування позову посилався на те, що заява про звільнення з 19.01.2006 р. за власним бажанням була подана ним 12.01.06 р. на прохання голови облдержадміністрації Цушка В.П., що 18.01.06 р. останній же переконав його не поспішати зі звільненням і таким чином він відкликав заяву, виконуючи свої обов'язки по 21 січня 2006 року.

Вважає, що при звільненні було порушено постанову Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 року № 1369 (1369-99-п) "Про порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міської державних адміністрацій", яка вимагає погодження при звільненні з роботи з відповідним Віце-прем'єр-міністром України.

Оскільки такого погодження не було, вважає, що його звільнення з роботи відбулося з порушенням законодавства.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2006 року  адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено та визнано  незаконним  розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 19.01.2006 р. №НОМЕР_1 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади IНФОРМАЦIЯ_1". Позивача поновлено на попередній посаді та стягнуто з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.01.06 по 18.04.06 р. у розмірі 24 946,08 гривень, і  на користь держави судові витрати у розмірі 249,46 грн.

Постановою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області  від 26 липня 2006 року,  зазначена постанова  суду першої інстанції скасована з ухваленням нової, якою в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації - відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору і залишити в силі постанову  Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2006 року .

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши законність і обгрунтованість постанови в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і це витікає з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 22.03.2005 р. працював на посаді IНФОРМАЦIЯ_1, на що було отримано згоду Секретаріату Президента України 21.03.2005 р.

12.01.2006 р. позивачем була подана заява про звільнення його з займаної посади з 19.01.2006 року.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 19 січня 2006 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

21 лютого 2006 року у вищевказане розпорядження було внесено зміни розпорядженням голови облдержадміністрації про звільнення ОСОБА_1 з 13 лютого 2006 року з посиланням на узгоджувальний лист Секретаріату Президента України від 10 лютого 2006 року .

Згідно зі статтею 38 КЗпП України (322-08) , працівник має право розірвати трудовий договір укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним  орган повинен розірвати  трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Заява позивачем про звільнення була написана власноручно. Позивач у судовому засіданні  підтвердив, що ним ця заява не відкликалась.

Також встановлено і це вбачається з табелю робочого часу, що з 19.01.2006 року ОСОБА_1 не працював, що підтверджено також доповідними записками посадових осіб про хід робочих документів, якими займався ОСОБА_1, що з 19.01.2006 р. вони йому не надавались. Аналогічне засвідчується також і копією витягу з журналу документів заступникам голови облдержадміністрації.

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 було здійснено з дотриманням трудового законодавства, а також процедури встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 року № 1369 (1369-99-п) "Про порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міської державних адміністрацій".

Більш того, розпорядження голови ОДА від 21.02.2006 року "Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 19.01.2006 р. №НОМЕР_1" позивачем не оскаржувалось і відповідні позовні вимоги не заявлялися, що свідчить про його згоду на звільнення з 13 лютого 2006 року і отримання ним  відповідних грошових виплат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, районний суд виходив з того, що при звільненні позивача з роботи за власним бажанням, фактично була відсутня його воля на це, про що свідчить продовження ним виконання посадових обов'язків після 19.01.06 р.

Скасовуючи зазначену постанову та приймаючи нову - про відмову в задоволенні позову, апеляційна інстанція з таким висновком районного суду правомірно не погодилась, оскільки останнім при вирішенні трудового спору

були порушені норми матеріального права та неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм  належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами .

Приведені в касаційній скарзі доводи  зазначений висновок суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду .

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи  апеляційним судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів  не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а  постанову Одеського апеляційного  суду  26 липня 2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .