К-2101806 Про визнання недійсним рішення житлової комісії гарнізону щодо відмови у внесенні до списку безквартирних гарнізону - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 20 жовтня 2005 року та ухвалу військового апеляційного суду Центрального регіону від 10 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до житлової комісії Кременчуцького гарнізону, треті особи - Полтавська квартирно-експлуатаційна частина району, Кременчуцький об'єднаний міський військовий комісаріат, про визнання недійсним рішення, -

встановила:

В травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказував, що він проходив військову службу у військовій частині А4469 в м. Вінниці, де з 27.07.2001 р. перебував на квартирному обліку, як особа, що потребує поліпшення житлових умов. У 2004 році під час розформування військової частини А4469 його було зараховано до штату військової частини А2656 в м. Вінниці.

Наказом Міністра оборони України НОМЕР_1 та наказом командира військової частини А2656 НОМЕР_2 позивача було звільнено в запас у зв'язку зі скороченням штатів та направлено на військовий облік до Кременчуцького ОВК Полтавської області із залишенням на квартирному обліку.

Після переїзду до м. Кременчука за місцем проживання його батьків, ОСОБА_1 звернувся до житлової комісії Кременчуцького гарнізону з проханням поставити його на чергу для отримання житла у Кременчуцькому гарнізоні. Протоколом засідання житлової комісії Кременчуцького ОМВК НОМЕР_3 заяву ОСОБА_1 було задоволено та постановлено його на квартирний облік з 27.07.2001 р.

Проте в подальшому житловою комісією Кременчуцького гарнізону згідно протоколів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 було прийнято рішення про відмову у внесенні ОСОБА_1 до списку безквартирних Кременчуцького гарнізону та зобов'язано житлову комісію Кременчуцького ОМВК розглянути питання щодо законності взяття на квартирний облік при Кременчуцькому ОМВК заявника.

Посилаючись на невідповідність прийнятого житловою комісією Кременчуцького гарнізону рішення від 01.04.2005 р. положенням п.9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , ч.1 п. 37 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №20 (z0043-95) від 03.02.1995 р., позивач просив визнати його неправомірним та зобов'язати відповідача і Полтавську КЕЧ району внести його у списки осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Кременчуцькому гарнізоні із включенням у загальну чергу з 27.07.2001 р.

Постановою військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 20 жовтня 2005 року, залишеною без змін ухвалою військового апеляційного суду Центрального регіону від 10 березня 2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та винести нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень закріплених у ч. 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , у відповідності з якими, військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Вказана норма Закону закріплює загальні права та гарантії на житлове забезпечення певним категоріям військовослужбовців. З метою реалізації положень даного Закону наказом Міністра оборони України від 03.02.1995 р. №20 (z0043-95) було затверджено Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних силах України, яке визначає механізм та порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок та працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил України.

Згідно п. 37 вказаного Положення, військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку, при звільненні з військової служби у запас чи відставку за віком, за станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання на службі залишаються на квартирному обліку до одержання житла у військовій частині (у випадку її розформування - військових комісаріатах) і КЕЧ районів та користуються правом на позачергове одержання житла.

Якщо такий військовослужбовець обирає для проживання після звільнення з військової служби, з урахуванням існуючого порядку прописки, інший населений пункт, відповідний командир військової частини за проханням військовослужбовця за 3 роки до звільнення у запас або у відставку за віком подає до військового комісаріату і квартирно-експлуатаційної частини району необхідні документи для зарахування військовослужбовця на квартирний облік, на якому він перебуває до одержання житла.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Міністра оборони України НОМЕР_1, наказу командира військової частини А 2656 від 26 жовтня 2004 року за НОМЕР_2, позивача, як такого, що перебуває поза штатом військової частини А2656 згідно наказу командира військової частини А2656 НОМЕР_6, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "в" пункту 67 Положення "Про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України" у зв'язку зі скорочення штатів з направленням на військовий облік до Кременчуцького ОМВК Полтавської області та залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок фондів Міністерства оборони України. Підставою звільнення позивача у наведеному вище наказі зазначено "звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України".

Судами встановлено, що в листопаді 2004 року позивач змінив місце проживання, переїхавши з смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області до м. Кременчука Полтавської області, у зв'язку з чим житлова комісія Кременчуцького гарнізону відмовила йому у внесенні до списку безквартирних гарнізону.

Суди попередніх інстанцій в даному випадку прийшли до правомірного висновку про відсутність в діях житлової комісії порушення конституційного права позивача на отримання житла за рахунок держави, передбаченого ст. 47 Конституції України (254к/96-ВР) , так як ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) гарантує в особі держави забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, порядок забезпечення жилою площею військовослужбовців визначено у пункті 45 "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) з подальшими змінами, внесеними Кабінетом Міністрів України (далі Правила), де зазначено, що генералам, адміралам, офіцерам і тим, що перебували на військовій службі не менше двадцяти календарних років, військовослужбовцям надстрокової служби, прапорщикам і мічманам Збройних Сил СРСР та прирівняним до них особам, звільненим з військової служби за станом здоров'я, віком або скороченням штатів, жилі приміщення надаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів у першу чергу, але не пізніше, ніж у тримісячний строк з дня прибуття до місця проживання, обраного з урахуванням існуючого порядку прописки.

З наведеного вбачається, що позивач, як офіцер Збройних Сил України звільнений з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів і такий, що змінив місце свого проживання, має забезпечуватися жилою площею місцевим виконавчим комітетом за місцем проживання, відповідно до пункту 45 зазначених вище Правил.

Крім того, даний порядок забезпечення позивача житлом також відповідає вимогам пункту 8 статті 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" (1763-15) .

Посилання в касаційній скарзі на поширення пункту 37 Положення на позивача, як військовослужбовця маючого право на одержання житла за рахунок військових формувань, який при звільненні змінив місце проживання суди правомірно не врахували, оскільки із змісту частини 1 зазначеного пункту вбачається його поширення тільки на військовослужбовців, які після звільнення у запас чи відставку за віком, за станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання на службі залишаються на квартирному обліку до одержання житла у військовій частині де проходили військову службу, а у випадку розформування частини у військових комісаріатах за місцем дислокування розформованої військової частини.

Зазначене підтверджується частиною 2 пункту 37 Положення, згідно якої залишення на квартирному обліку військовослужбовців, які при звільненні змінюють місце свого проживання, передбачена тільки для військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку за віком.

Наведене твердження повністю узгоджується з частиною 3 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , яка наводить вичерпний перелік військовослужбовців, що мають право при звільненні зі служби та зміні ними місця проживання, одержувати житло за рахунок військових формувань, а саме визнаних інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, або тих, що одержали захворювання під час проходження військової служби.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди як першої так і апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами .

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначений висновок судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду .

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 20 жовтня 2005 року та ухвалу військового апеляційного суду Центрального регіону від 10 березня 2006 року - залишити без змін.