Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів:     Бутенка В.I.,

Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана I.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу,

встановила:

У березні  2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначено скаргою, мотивуючи свої вимоги тим, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу знаходиться  цивільна справа за її позовом до ОСОБА_2. про визнання недійсним договору дарування квартири. Вважала, що при розгляді вказаної справи суддя Грищенко Н.М. не належним чином розглядала заявлені нею клопотання та не надсилала її апеляційну скаргу до апеляційного суду для розгляду. Тому скаржниця  просила визнати  зазначені дії суду неправомірними.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 квітня 2004 року в прийнятті скарги відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить судове рішення скасувати.

Відмовляючи у прийнятті скарги, суд виходив з того, що Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, що пов'язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, зверненням рішень до виконання тощо, можуть оскаржуватись в апеляційному та касаційному порядку, а не в інший суд першої інстанції, оскільки таке оскарження порушувало б принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржниця оскаржує дії судді, пов'язані з розглядом цивільної справи, тобто дії, що відносяться до сфери процесуальної діяльності судді. Тому висновок суду про те, що заяви, скарги щодо неправильності процесуальних дій судді чи суду не підлягають розглядові в суді першої інстанції, є вірними і узгоджуються із положеннями статей 126, 129 Конституції України (254к/96-ВР) та положеннями процесуальних законів.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 квітня 2004 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення  і оскарженню не підлягає.

Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскаржені лише за винятковими обставинами - з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права; визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України - протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно,

Суддя: