Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів :  Бутенка В.I. (доповідач),

Лиски Т.О.,

Сороки М.О.,

Панченка О.I.,

Штульмана I.В.,

розглянувши порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною скаргою.

В скарзі зазначала, що на неї постановами державного виконавця накладено штраф в сумі 85 грн. та 170 грн. за невиконання законних вимог державного виконавця при виконанні рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.05.2003 року, а також стягнуто 340 грн. виконавчого збору.

Вважала такі дії суб'єкта оскарження неправомірними, оскільки вона ніяких виконавчих документів не отримувала і, відповідно, не мала змоги добровільно виконати судове рішення, а тому просила скасувати постанови державного виконавця ВДВС Тернопільського МУЮ від 24.12.2003 року про стягнення штрафу в розмірі 85 грн., від 22.01.2004 року про стягнення штрафу в розмірі 170 грн. та постанови про стягнення виконавчого збору від 03.12.2003 року в розмірі 340 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24 червня 2004 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення вимог її скарги.

При цьому в скарзі вона посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами як першої, так і апеляційної інстанцій було повно встановлено фактичні обставини справи, визначені спірні правовідносини та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Так, судами було з'ясовано, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2003 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 22092 грн. та встановлено порядок користування житловою площею цієї квартири, виділивши Волошину С.С. в користування ізольовану кімнату площею 11,6 кв.м., а ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ізольовані кімнати площею 16,5 кв.м. та 10,2 кв.м., залишивши в спільному користуванні коридор, кухню, санвузол та інші підсобні приміщення.  Це рішення скасовано чи змінено не було і вступило в законну дію.

На підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду 28 листопада 2003 року державним виконавцем ВДВС Тернопільського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та встановлено строк до 05 грудня 2003 року для виконання рішення суду в добровільному порядку.

Зазначена постанова була відправлена учасникам виконавчого провадження.

В зв'язку з тим, що боржниками рішення суду добровільно виконане не було, державним виконавцем 09 грудня 2002 року винесена постанова про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно 340 грн. виконавчого збору, учасникам виконавчого провадження при цьому була направлена також вимога, в якій зазначалось, що примусове виконання судового рішення відбудеться 23 грудня 2003 року.

В подальшому 24 грудня 2003 року постановою державного виконавця на ОСОБА_1 за невиконання законних вимог державного виконавця накладено штраф в сумі 85 грн. і учасникам виконавчого провадження направлена повторна вимога щодо примусового виконання рішення суду 21 січня 2004 року, 22 січня 2004 року на ОСОБА_1, ОСОБА_3 солідарно з тих самих підстав накладено штраф в сумі 170 грн.

При цьому судами вірно відзначено, що доводи скаржниці щодо неотримання нею постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження, в тому числі і в зв'язку з її перебуванням у відпустці та проживання за іншою адресою, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст. 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) сторони зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Крім того, судами встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , передбачені цим законом документи надсилались сторонам і учасникам виконавчого провадження.

Також судами обгрунтовано не взято до уваги і посилання ОСОБА_1 на те, що її син ОСОБА_4, а не вона є боржником у справі.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 виступали в якості відповідачів у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частини квартири та встановлення порядку користування жилим приміщенням, що був задоволений рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2003 року.

Таким чином, ОСОБА_1 в даному випадку є одним із боржників у виконавчому провадженні.

Слід також зазначити, що згідно ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Статтею 87 вказаного Закону передбачена відповідальність боржника за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі, яка полягає у винесенні державним виконавцем постанови про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у визначеному цією нормою розмірі.

Слід зазначити, що згідно ст. 248-24 ЦПК України (в редакції 1963 (1501-06) року), якщо суд встановить, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, встановивши, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та у встановлений законом спосіб, не порушивши при цьому законних прав, свобод чи інтересів скаржниці, судами зроблено обгрунтований висновок про відмову ОСОБА_1 у задоволенні її скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами прийняті законні і обгрунтовані рішення, під час розгляду справи порушень норм матеріального чи процесуального права ними допущено не було.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221,222, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 червня 2004 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.