К-10638/06 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу на комплекси послуг по обслуговуванню туристичних турів по ваучерах та стягнення суми - Текст документа

У липні 2004 року Рівненська ОДПI Рівненської області звернулась до суду з позовом до ТОВ "ФIДО і К" та ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" про визнання недійсним договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року з моменту його укладення та стягнення з ТОВ "ФIДО і К" суму коштів, отриманих від ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" за продані туристичні ваучери, в розмірі 109 530, 00 грн. в доход Державного бюджету України.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на наступні обставини.

27 грудня 2001 року між ТОВ "ФIДО і К" та ППФ "Юкасс" було укладено договір купівлі - продажу на комплекси послуг по обслуговуванню туристичних турів по ваучерах на загальну суму 367 000, 00 грн. із відповідними додатками. Згідно актів прийому - передачі від 01 лютого 2002 року сертифікати - зобов'язання № 1- № 9 були передані від ППФ "Юкасс" до ТОВ "ФIДО і К". Від імені ППФ "Юкасс" були виписані податкові накладні від 01 лютого 2002 року № 15- № 23. Оплата була проведена шляхом видачі простого векселя № 7733361401530 на суму 367 000, 00 грн., який був переданий згідно акту від 01 лютого 2002 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 18 жовтня 2002 року було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ППФ "Юкасс" з моменту реєстрації.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24 грудня 2002 року було визнано недійсним договір купівлі - продажу сертифікатів - зобов'язань на комплекси послуг по обслуговування туристичних турів по ваучерах з усіма додатками до нього, укладений між ППФ "Юкасс" та ТОВ "ФIДО і К".

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2002 року по справі № 12/194 було встановлено, що 11 лютого 2002 року між ТОВ "ФIДО і К" та ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" було укладено договір № 1Т-02, відповідно до якого ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" придбало у ТОВ "ФIДО і К" туристичні ваучери до турів на загальну суму 99 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 15 855, 00 грн. Передача ваучерів та їх оплата підтверджується належним чином оформленими актами прийому - передачі від 20 лютого 2002 року і 26 лютого 2002 року, податковими накладними № 2 від 20 лютого 2002 року та № 3 від 26 лютого 2002 року, а також платіжними дорученнями № 6 від 13 лютого 2002 року та № 8 від 21 лютого 2002 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2004 року по справі № 3/311 було встановлено, що внаслідок проведення перевірки правильності визначення податкового зобов'язання ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" за квітень 2002 року позивачем було виявлено, що відповідач відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ "ФIДО і К" в складі ціни за придбані ваучери № 176611000007 - № 176611000009 до туристичного туру на суму 99 830, 00 грн. Ваучери були придбані ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" на виконання договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, відповідно до якого ТОВ "ФIДО і К" здійснює реалізацію турів відповідно до програми.

Посилаючись на те, що обставини, встановлені в вищезазначених рішеннях, згідно з вимогами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не потребують доведення, позивач вважав, що ТОВ "ФIДО і К" мало умисел на укладання договору № 1Т-02 від 11 грудня 2002 року, оскільки на момент укладення спірної угоди договір між ТОВ "ФIДО і К" та ППФ "Юкасс" був визнаний недійсним, рішенням Рівненського міського суду від 18 жовтня 2002 року було визнано недійсними установчі документи ППФ "Юкасс", а тому ТОВ "ФIДО і К" діяло з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, мало на меті ухилитись від сплати податку на додану вартість, що призвело до ненадходження податків та обов'язкових платежів до Державного бюджету України на загальну суму 109 530, 00 грн.

Заявою від 18 жовтня 2004 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року та застосувати правові наслідки, передбачені ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) , а саме: стягнути з ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" в доход держави Україна сертифікати - зобов'язання на комплекси послуг по обслуговування туристичних турів № 1-9 по договору купівлі - продажу від 11 лютого 2002 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 жовтня 2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Рівненська ОДПI Рівненської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс", посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, просить залишити касаційну скаргу Рівненської ОДПI Рівненської області без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року - без змін.

В судовому засіданні представник ДПI у м. Рівне заявив клопотання про здійснення заміни Рівненської ОДПI Рівненської області (позивача) на її правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Рівне, надавши копію наказу Державної податкової адміністрації України "Щодо реорганізації органів державної податкової служби у Рівненській області" № 598 від 24 грудня 2005 року, копію наказу Державної податкової адміністрації в Рівненській області "Про реорганізацію державних податкових інспекцій області" № 10 від 23 січня 2006 року та копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Державної податкової інспекції у м. Рівне від 11 квітня 2006 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) допускає заміну Рівненської ОДПI Рівненської області (позивача) на її правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Рівне.

В судовому засіданні представник ДПI у м. Рівне підтримав касаційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами було встановлено, що 11 лютого 2002 року між ТОВ "ФIДО і К" (Туроператор) та ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" (Турагент) було укладено договір № 1Т-02, відповідно до якого сторони домовились проводити діяльність по реалізації турів Туроператора згідно додатків (програм турів), що є невід'ємною частиною договору.

Такими додатками до договору були:

- доповнення № 1 до договору № 1Т -02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17 -6611-000001 за ціною 53 000, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 8 833, 33 грн.;

- доповнення №2 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17-6611-000002 за ціною 46 700, 00 грн., в тому числі податок на додан у вартість 7 783, 33 грн.;

- доповнення №3 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17 -6611 -000003 за ціною 43 200, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 7 200, 00 грн.;

- доповнення № 4 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17 -6611 -000004 за ціною35 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 950,00 грн.;

- доповнення № 5 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17-6611-000005 за ціною 35 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 950,00 грн.;

- доповнення № 6 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17-6611-000006 за ціною 35 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 950, 00 грн.;

- доповнення № 7 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17 -6611-000007 за ціною 35 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 950, 00грн.;

- доповнення № 8 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17 -6611-000008 за ціною 35 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 5 950,00 грн.;

доповнення № 9 до договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року, згідно якого Туроператор передав, а Турагент прийняв у свою власність та оплатив ваучер до туру № 17-6611-000009 за ціною 46 700, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість 7 783,33 грн.

Факт передачі та належної оплати вищезазначених ваучерів підтверджується актами прийому - передачі, рішенням господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2002 року по справі № 12/194 та рішенням господарського суду Рівненської області від 30 березня 2004 року по справі № 3/311.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволення позовних вимог, виходили з того, що відповідно до умов договору № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року та згідно актів прийому - передачі ТОВ "ФIДО і К" передавало ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" ваучери до турів, а не сертифікати зобов'язань, що не є тотожним і не може знаходитись у наслідковому зв'язку з правовідносинами по договору купівлі - продажу від 27 грудня 2001 року, укладеного між ТОВ "ФIДО і К" та ППФ "Юкасс". Крім того, рішення судів мотивовані тим, що відповідачем не доведено суперечність угоди № 1Т-02 від 11 лютого 2002 року вимогам чинного законодавства і наявність умислу в укладенні такої угоди у ТОВ "ФIДО і К" відповідно до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) . При цьому, посилання відповідача на кримінальну справу, яка знаходиться у проваджені у слідчому відділі ГВПМ ДПI у м. Рівне, було спростовано поданням копії постанови про закриття кримінальної справи № 51/261-02 від 27 лютого 2003 року, з якої вбачається, що по факту умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП "Рівнеагроекспорт-Сервіс" кримінальна справа закрита з відсутністю в діях службових осіб складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (2341-14) .

Колегія суддів погоджується з рішеннями суддів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Розглядаючи позов, матеріально - правовою підставою якого позивач зазначив ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , який серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкції, аналогічні тим, які були встановлені в ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

В той же час, такі санкції, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України (436-15) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Таким чином, необхідними умовами для застосування вищезазначених санкцій є визнання господарського зобов'язання недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) та наявність умислу на укладення цієї угоди хоча б у однієї сторони. При цьому, згідно з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) для визнання договору (господарського зобов'язання) недійсним потребують встановлення та доведення обставини, що підтверджують невідповідність договору вимогам закону або укладення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладення його учасниками господарських відносин з порушення хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Враховуючи те, що зміст спірного договору не суперечить вимогам закону, судами не встановлено фактів, які б свідчили про те, що договір укладений його сторонами з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), а посилання позивача на те, що на момент укладення спірного договору був визнаний недійсним договір купівлі - продажу на комплекси послуг по обслуговуванню туристичних турів по ваучерах від 27 грудня 2001 року, укладений між ТОВ "ФIДО і К" та ППФ "Юкасс", та на рішення Рівненського міського суду від 18 жовтня 2002 року, яким було визнано недійсними установчі документи ППФ "Юкасс", не можуть слугувати підтвердженням того, що будь-яка зі сторін укладала договір з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та мала на це умисел, суди дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Рівненської ОДПI Рівненської області (правонаступник - ДПI у м. Рівне) підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія -

У Х В А Л И Л А :

Допустити заміну Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (позивача) на її правонаступника Державну податкову інспекцію у місті Рівне.

Касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у місті Рівне, залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року - без змін.